Володимир Стоян: «Десна» конкурує з лідерами – нещодавно це здавалося фантастикою»
Нещодавно на церемонії «Футбольна Сіверщина-2019» Володимир Стоян отримав почесну відзнаку Української асоціації футболу. Ми зустрілися з ветераном нашого клубу та розпитали його про футбольний шлях, нестандартну кар’єру та сучасну «Десну».
«Стоян, давай м’яча!»
– Розкажіть де Ви народилися та як почали займатися футболом?
– Народився я у Чернівцях. Почав грати у футбол, адже це найдоступніший вид спорту, в який можна грати у дворі: для цього потрібний майданчик, два портфелі та м’яч. Той же баскетбол потребує кільця. Саме тому футбол такий доступний. В дитинстві я захоплювався футболом та книгами. Тим більше м’яч був саме в мене, й після школи однолітки кричали: «Стоян, давай м’яча!», – й потрібно було чи віддавати хлопцям того м’яча, чи швидко робити уроки та бігти грати самому.
Десь у 10 років попросив маму записати мене у спортивну школу, але, так як ДЮСШ знаходилася в іншому кінці міста, щоб встигнути на тренування потрібно було їхати кілька годин. А хлопці ж у дворі у цей час вже грають! Тому зазвичай я щороку їздив кілька разів, але потім повертався грати перед домом. Так тривало кілька років: у вересні до школи приходить новий тренер, запрошує на тренування, ти приходиш, а там теж саме. Не було тренерів, які б віддавали себе роботі повністю. Але у 14 років, коли я перейшов у 8 клас, до нас прийшов Михайло Іванович Мельник – він гра за львівське СКА, його мали забрати у московське ЦСКА, але в останньому матчі перед від’їздом перелом двох ніг… Й після цього, у 28 років, він закінчив з кар’єрою гравця, й став тренером. Але він «горів» на роботі та настільки зацікавив нас, що група підготовки при команді майстрів «Буковина» вже через 2 роки занять, коли ми вчилися у 10-му класі, виграла чемпіонат Чернівецької області серед дорослих.
– Ви сказали, що захоплювалися читанням. Якщо згадувати улюблену книгу дитинства, що це було?
– Я читав «запоєм», й, як будь-який хлопець, любив читати військові книги, зокрема, про партизан…
– У заявку «Буковини» Ви потрапили у 18 років. Наскільки складно було у команді у такому віці?
– Було складно заграти, адже на той час не було вікового ліміту, який у Другій лізі введуть наприкінці 70-х. Тож для потрапляння до основного складу потрібно було впевнити тренерів, що ти кращий. Для розуміння варто сказати, що мені доводилося, зокрема, конкурувати з грандом радянського футболу Іваном Габовбою…
– З 1972 по 1974, коли Ви знов повернетеся до «Буковини», у Вашій офіційній статистиці пробіл. Чим займалися у цей час? Служили в армії?
– Служив у спортроті львівського політучилища. Це була друга команда, дубль львівського СКА. В мене не склалися стосунки з тренером, який працював в училищі. Потім цей фахівець перейде у першу команду СКА, а так як в мене з ним були не кращі відносини, у СКА я не потрапив… До того ж я невдало призвався – навесні, коли команди вже були на зборах…
Футбольний товарознавець
– У 1977 році «Десна» повернулася у футбол та знову отримала місце серед команд майстрів, а Ви переїхали до Чернігова. Як отримали цю пропозицію та як Вас прийняли у команді?
– Наприкінці 1976 року я одружився. Моя дружина закінчила Миколаївський інститут культури та за розподілом була відправлена у Чернівці. Але народилася вона тут, у Чернігові. Дружина дуже хотіла повернутися додому. Тому у грудні 1976 року ми приїхали у Чернігів, гуляли містом, й, звичайно, мені було цікаво зайти на стадіон, де я зустрів та познайомився з Юхимом Школьниковим, який й запропонував перейти у «Десну». Враховуючи бажання дружини, у 1977 році я перейшов у чернігівську команду.
– Якщо у 1977 році Ви відіграли 28 матчів та забили 8 м’ячів, то у наступному сезоні лише 3 матчі та 2 голи за «Десну». Чому такий перепад?
– У 1978 році я поїхав назад до Чернівців. Справа в тому, що на відміну від більшості футболістів, я вступив до філіалу Київського торговельно-економічного інституту. Поки я грав у Чернівцях, керівництво інституту «закривало очі» на те, що я не працюю у торгівельній сфері, але після переїзду до Чернігова мені чітко сказали, що я виступаю не за те місто, до того ж граю у футбол, а не працюю у торгівлі. Тому пригрозили не допустити до ГОСів, якщо не знайду роботу за спеціальністю. Тому мені довелося влаштуватися у торговельну мережу, щоб мені дали документи, що я там працюю. Хоча я й там грав у футбол… У підсумку довідку мені дали й диплом про вищу освіту я успішно отримав. За освітою я – товарознавець вищої кваліфікації. А після цього мене запросили у черкаський «Дніпро»…
– Чому обрали таку нестандартну для футболіста професію?
– Якось так вийшло що майже усі футболісти вступають до інституту фізкультури, але я себе не бачив тренером (хоча рік тренером все ж відпрацював)…
– Після «Десни» Ви грали за «Дніпро» (Черкаси) та «Суворовець» (Ізмаїл), але закінчили кар’єру у 29 років. Чому так рано?
– Травма. Були зламані обидві ключиці – це футбол… Плюс була така неприємна травма – тренер у Черкасах нас перевантажував. Але ж багато «сачкують», намагаються берегти себе та не виконувати вправи на повну силу, а я ставився до цього відповідально… Напевно, тренер вважав, що багато хто не допрацьовує, й, щоб вийшло те навантаження, яке треба, потрібно дати більше вправ. Але в моєму випадку вийшло навпаки: мене «прострілило» по лівій нозі. Лікарі не могли точно визначити що сталося, мабуть проблеми з якимось нервом чи щось таке. Тому я не міг бігати на повни сили, й, відповідно, грати у команді майстрів. Через це мене перевели тренером у ДЮСШ. Після року роботи з дітьми я відчув себе трохи краще, й перейшов у «Суворовець», який грав на КФК. Потім мене забрали назад у «Дніпро», але наприкінці сезону зламав ключицю. На цьому футбольна кар’єра й закінчилася…
– Чим займалися після закінчення кар’єри гравця?
– Працював завідуючим магазином у Черкасах. Потім дружина захотіла повернутися на Батьківщину. Ми змінили квартиру, переїхали у Чернігів й я працював у «Воєнторгу» старшим товарознавцем.
– Як оцінюєте виступ «Десни» у цьому сезоні?
– Нарешті ми дочекалися, що «Десна» вийшла у Прем’єр-Лігу. Це дуже приємно. До того ж вони створюють конкуренцію таким командам, змагатися з якими ще 5 років тому здавалося фантастикою: «Динамо», «Зоря», «Шахтар»… Це дуже радує.
– Щоб побажали команді та уболівальникам?
– Гарної красивої гри, яка радує вболівальників. Адже вболівальник йде на стадіон подивитися не тільки на голи, але й на красиву гру. Я за технічний, красивий футбол.
