Володимир Беляков: "Десна" готова до Прем'єр-Ліги
В перший день Нового Року свій День Народження відзначає гравець Десни 60-х років Володимир Беляков. Тож, користуючись нагодою, вітаємо ветерана зі святом та пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з легендою чернігівського футболу.
– Розкажіть, де Ви народилися та почали займатися футболом?
– Народився я у Чернігові. В 1951 році почав займатися в ДЮСШ у Норова. Там де зараз перша школа, був побудований 17-й квартал, і там ще був дитячий стадіон де я займався. Потім я перейшов на стадіон Гагаріна до Ринського та Тарасевича. У 1961 році закінчив школу, і пішов в автоколону 2236 грати за “Спартак”. Там грав, потім потрапив до “Десни” у 1962 році. Тренером був Горянський. У 1962 році я був у складі команди, але травмувався, і на збори до Сімферополя вони поїхали без мене. Я був молодим пацаном, образився та поїхав до Стрия. 1962 рік я грав у чемпіонаті Львівської області за місцевий “Локомотив”. Там я зіграв зі львівськими “Карпатами” (тоді ще “Сільмаш”, – прим.). Ми програли 0-1, після чого львівська команда увійшла до класу Б.
Наприкінці 1963 року я повернувся, знову Горянський взяв мене у “Десну”. Але мене забрали у армію. У 1964-му служив у Десні. Там була команда, яка грала у першості області. У 1965 у “Десну” прийшов Тугарін, він домовився з командиром частини. Офіційно я продовжував службу, але за мною надсилали машину, і я грав за “Десну”. У 1966 році демобілізувався, і остаточно прийшов у “Десну”, у якій грав до 1970 року, поки не вирішили, що команда не рентабельна, і нас розпустили…
Потім ще трохи пограв за чернігівський “Хімік” у першості області, та поїхав у НДР. 4 роки пробув там.
Футбольна кар’єра була закінчена …
– А у Німеччину Ви поїхали працювати?
– Так, працював у військовому містечку у школі вчителем фізкультури. Є купа подяк. Жили біля Магдебурга.
Від аншлагу до розвалу
– Давайте повернемося трохи назад: якщо вірити статистиці, перша гра за “Десну” для Вас була у Кубку СРСР 4 травня 1963 року проти луцької “Волині”. Пам’ятаєте цей матч?
– Випускали грати мене й раніше. У 1963 році, кажете?.. (Володимир Іванович йде до шафи, і дістає звідти коробку зі старими програмами ігор “Десни”, – прим.ред.) Я повикидав багато програмок. Хоча можливо… У 1963 році навесні?.. Може бути. Ось з французами грали, – дістає афішу товариського матчу, – а це ми грали у Празі зі “Спартою”.
– Розкажіть, якою була команда в 1960 роках і якою була атмосфера у “Десні”?
– Вболівальники ходили на футбол, команду любили. Тоді ходили на пошту під час виїзних матчів, щоб дізнатися який рахунок. Багато хлопців у “Десні” були з Чернігова. Атмосфера була спортивною. Команда старалася. Перший час коли команда з’явилася у класі Б було важко, але потім ситуація вирівнялася, ми навіть вийшли в клас А. Базилевич працював, Тугарін багато зробив для команди. Він був баскетболістом, але будучи на чолі команди зумів підбирати гравців. Команда була дружною, поділу на приїжджих і місцевих не було.
– Ви грали з Юхимом Школьниковим. Зараз більшість уболівальників, які застали його, пам’ятають Юхима Григоровича як тренера. А яким він був гравцем?
– Хорошим був гравцем. Він прийшов у “Десну” трохи раніше. Відносини у нас були хороші, жартівливі. Тоді був фільм “Комік”, а він був веселим хлопцем, тому я його називав “Коміком”. А коли він пішов тренером, я у нього грав у “Хіміку” два або три роки.
– Як на Вашій кар’єрі позначилося розформування команди в 1970 році?
– Дуже погано. Якраз команда була міцна, зайняли 4 місце. І тут раз, ні з того ні з сього сказали, що, мовляв, команда нерентабельна. Але нам варто було проїхати по області, зіграти 2-3 гри і ми б повернули ці гроші… Це робилося легко: їздили по містах (Прилуки, Ніжин), проводили товариські матчі і все…
Але вийшло так, що всі розійшлися, а поки почало все склеюватися… Мені було 26 років у 1970-му, ще років 4 міг грати точно. Я закінчив інститут у 1971 році і пішов працювати в школу. Їхати я нікуди не захотів. Хоча Тугарін кликав до Севастополя, але тоді хворіла мама, і я не поїхав. Скажімо так, збіг обставин…
– Чи не шкодували потім, що не поїхали?
– Як сказати… Я не знаю що правильно, а що ні. З одного боку грати хотілося і була можливість. З іншого: мама хворіє, і залишати її… До того ж тут дружина, дитина маленька. Їхати самому?.. Якби можна було грати тут, я б грав, а так…
Гол “Карпатам” з центру поля
– У 1970 році у “Десні” Ви пограли з легендарним київським динамівцем Андрієм Бібой. Наскільки важлива була тоді його роль у команді?
– Для нас він був Фігурою. Ми дивилися на нього як на ідола. Йому дозволялося робити все, що хотів. Але він був нормальний хлопець, не пихатий, справу свою робив, але розумів що таке ми, а що таке – він.
– Ви розповідали, що грали і в Чехословаччині, і з командою з Франції. Який матч за “Десну” запам’ятався найбільше?
– Мені запам’яталася товариська гра з “Карпатами”. У 1969 році львів’яни їхали на фінал Кубка СРСР проти СКА з Ростова-на-Дону, а перед цим приїхали на товариську гру до нас. Ми виграли 2-1. Олег Сопельняк зрівняв рахунок, а другий м’яч я забив з центру поля: отримав передачу, подивився, що воротар Михайло Лупол вийшов з воріт і відправив м’яч через нього. Після цього, у фіналі Кубка “Карпати” поставили у ворота вже іншого голкіпера – Віктора Турпака. Турпак потім грав у нас: “Після твого голу Лупола прибрали”, – говорив мені.
– Чим займалися після закінчення кар’єри футболіста?
– Працював у школі. До поїздки у Німеччину працював у 6 школі, біля вокзалу, а після повернення, у 1978 році, влаштувався у 16-ту школу.
Позитивний рік
– Після Вас у родині хтось захоплювався спортом?
– Син займався футболом, перспективи були непогані, але потім не захотів. Зараз трохи займається боксом, але так: для себе.
– Якщо наше інтерв’ю прочитає хтось із молодих хлопців, щоб Ви їм порадили? Що потрібно, щоб стати футболістом?
– Потрібно любити футбол. Ми ганяли на вулиці тряпочний м’яч. Потім вже займалися у ДЮСШ, щоб тебе взяли – це було казкою. Бутси у нас були з прибитими криво й косо шипами: така колода, яку одягнеш, а вони важче, ніж ти сам. Але ти бігаєш…
Просто потрібно любити футбол. Є, звичайно, у кожного індивідуальні здібності, бачення поля, але фінти можна відпрацювати… Треба любити футбол і намагатися.
– Як будете святкувати день народження?
– Вдома. Прийдуть діти, онуки. Відсвяткуємо день народження і Новий рік. Мій день народження переходить у Новий рік. Взагалі я народився 31 грудня о 6-ої вечора. Але тоді мені написали, що народився 1-го, щоб не втрачати рік.
– Перед Новим роком прийнято підводить підсумки. На Ваш погляд 2017 рік “Десні” можна занести в актив або пасив?
– Я думаю, що в актив. Команда грає непогано. У Прем’єр-Лігу не пустили, але тут винна не команда. Команда зробила все, що могла. Але є такі “кручені” справи. Розумієте?.. Все впирається у гроші. Є гроші, є спонсор: буде і команда. Якщо буде велика зацікавленість, то “Десна” буде у Прем’єр-Лізі. По грі команда готова.
– Щоб Ви побажали на Новий рік “Десні”, уболівальникам та чернігівцям?
– Здоров’я всім, успіхів та гарного настрою.
