Валерій Чорний: "Я вірю, що "Десна" вийде у Прем'єр-Лігу"

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з ветеранами нашого клубу і напередодні важливого матчу проти “Геліоса” зустрілися з призером чемпіонату Європи, колишнім гравцем “Десни”, а нині – граючим головним тренером “Авангарду” (Корюківка) Валерієм Чорним. Про кар’єру футболіста, гру за ветеранів “Десни” і про те, хто переможе у протистоянні “Десни” та “Геліоса” читайте у нашому інтерв’ю.

Від школи до чемпіонату Європи

– Як почали займатися футболом, коли це було і чому вибір пав саме на футбол?

– У другому класі до нас у школу прийшов Віктор Михайлович Лазаренко, набирав дітей для тренувань на території школи. Рік ми позаймалися. Ті, хто захотів йти далі, у третьому класі прийшли сюди (розмова проходить на стадіоні імені Гагаріна, – прим.) у секцію ДЮСШ “Десна”. По суті, я тут з третього класу школи. Всі роки у СДЮСШОР я займався у Віктора Лазаренко, він же мене випускав.

– А чи не займалися паралельно якимось іншим спортом?

– Займався шахами до п’ятого класу. Були хороші задатки (у третьому класі я виконав другий дорослий розряд), але футбол переміг.

– У 1999 році Ви потрапили у “Десну”, але тоді так і не зіграли жодного матчу за основу. Чому та чи була можливість?

– Тоді футбол у Чернігові був у занепаді. Команду прийняв Юрій Миколайович Грузнов. Юрій Миколайович залучив у команду багато молодих футболістів, особливо нашого віку – ми  якраз тоді були випускниками у СДЮСШОР. Олександр Даниленко, Андрій Поляниця, Олександр Алексєєнко – ми потрапили у команду, були молодими… Майже рік ми пропрацювали, але, напевно, у силу молодості, юності, не вдалося тоді дебютувати у “Десні”.

–  Після “Десни” і до переходу в “Інтерагросистему”,  у Вашій офіційної статистиці перерва. Чим займалися у цей період?

– Я грав у Чернігівській області. На той момент  навчався у Чернігівській школі міліції (це і є причиною мого річного перебування у “Десні): я  вчився у режимному закладі, і не мав можливості відвідувати всі тренування, виїзжати на виїзди. У школу міліції прийшов працювати Юрій Михайлович Куліш. Він був керівником команди “Динамо”, яка грала у чемпіонаті області, і запропонував мені грати за них. Так,  два роки я грав за “Динамо”. В цей же період, у 2001-му році у Польщі, я став “бронзовим” призером чемпіонату Європи з футболу у складі збірної команди України серед співробітників силових структур.

– Ви вчилися у школі міліції. А чи працювали потім у міліції?

– Ні. Навчання у школі міліції – це було рішення батьків. Після того я отримав ще дві вищі освіти – закінчив педуніверситет, плюс здобув вищу юридичну освіту. Так що, напевно, я один з найосвіченіших футболістів нашої області (усміхається, – прим.).

Повернення у “Десну”

–  Ви грали за “Металург-2” (Запоріжжя). Як потрапили у структуру клубу і чи була можливість зіграти за першу команду?

– Юрій Миколайович Грузнов до цього працював у Запоріжжі і він мене порекомендував цьому клубу. Я пробув там рік. Але потім змінився склад, прийшов В’ячеслав Грозний, який реорганізував усю структуру. Мені було запропоновано або залишатися у другий команді, або йти в оренду. Цікавіше було перейти в оренду. Хоча у підсумку я забрав документи у “Металурга” і переїхав до Сум, у Першу лігу.

– Чим запам’ятався період у “Спартаку” з Сум?

– Дуже цікавий був період. Як часто буває у футболі: коли немає грошей – є хороший колектив. Колектив був сильний, грали у хороший футбол, партнери були непогані. Але через відсутність фінансування, як це часто бувало у Сумах, колектив прожив рік і був розформований.

– У сезоні 2007/08 Ви повернулися до Чернігова, у “Десну”, за яку провели 16 матчів. Який з них найбільш пам’ятний?

– Напевно, проти “Енергетика” з Бурштина (гра відбулася 19 липня 2007 року, – прим.). Тому що я прийшов у “Десну” з “Енергетика” і за кілька турів до мого трансферу ми з “Енергетиком” тут, на стадіоні імені Гагаріна, переграли “Десну”. А потім я перейшов у “Десну” і перша моя гра була у Бурштині, і вже з “Десною”, ми перемогли 2-0. Напевно це було тим, що найсильніше запам’яталося. А ще запам’яталось те, що то був останній період, коли в Десні більше половини складу були вихованцями чернігівського футболу. Я мав за честь грати, а потім як тренер працювати з багатьма з них: Олександром Кожем’яченко, Олександром Бабором, Артемом Падуном, Валерієм Соколенко, Володимиром Чулановим, Олександром Яловцом.

– Після “Арсеналу” з Білої Церкви, який Ви покинули, коли Вам було 26 років, на професійному рівні Ви не грали. Чому і чи були бажання та можливість?

– Бажання, напевно, було. Вийшло так, що я півроку грав за “Авангард” (Корюківка) і дізнався, що у мене є травма, яка не дозволяє мені виступати навіть на рівні аматорів. Керівництво команди запропонувало мені очолити “Авангард”. Так вийшло, що у ранньому віці я закінчив грати та відразу ж надійшла пропозиція розпочати тренерську кар’єру, а залишатися у футболі – це було велике бажання.

Шлях тренера

– Що Ви відчули, коли вперше виграли трофей, вже як тренер, та що це був за кубок?

– Першим трофеєм, який ми виграли (це було у другий рік моєї тренерської кар’єри), був Кубок області. Емоції були непередаваними. Запам’ятався більше не фінал, а півфінал. На виїзді ми переграли нашого найпринциповішого суперника – “Єдність” (Плиски). Тоді це була дуже серйозна команда. Ми їх переграли у серії післяматчевих пенальті. Емоцій було дуже багато. Я був здивований, що цих емоцій потім вистачило і на фінал. Але все ж найбільш запам’ятався саме півфінал. Наступного року ми здобули перше чемпіонське звання. Потім пішли перемоги у чемпіонаті, Кубку, інших змаганнях у межах Чернігівської області. Ми розуміли, що можемо і здатні на більше. ФК “Авангард” зробив крок уперед і почав виступати у чемпіонаті України серед аматорських команд.

– Зараз Ви проходите навчання для отримання тренерської ліцензії. Яку ліцензію отримуєте?

– Категорію “В”. Чотири роки тому я отримав категорію “С” – була необхідність. Зараз навчаюся на “В” – вона дозволяє бути головним тренером у Другій лізі і помічником у Першій. Я вчуся, мені цікаво. Черпаю нові знання і думаю, що, можливо, колись доведеться попрацювати на більш серйозному, професійному рівні.

– Якщо говорити про тренерську кар’єру, чи є плани, наприклад, через 10 років очолити клуб Другої ліги?

– Десять – це довго. Я вісім років працюю з командою аматорів, яка, по суті, не надто відрізняється від клубів Другої ліги. Тому, я думаю, що якщо у найближчі пару років не вийде довести “Авангард” (а ми плануємо це зробити) до рівня Другої ліги, тоді, напевно, продовжувати працювати у Корюківці немає сенсу.

– Ви граєте за ветеранів “Десни”. Чи відчуваєте себе футбольним ветераном?

– Напевно так – в якомусь плані відчуваю, що скоріш вже ветеран.

– Нещодавно команда ветеранів вийшла у фінал Чемпіонату України серед футболістів категорії 35+. Які плани у команди на фінальну частину турніру?

– Ми, наскільки я знаю, беремо участь у чемпіонаті України вперше. У минулому році я дебютував, ми грали у чемпіонаті області і виграли його. А участь у чемпіонаті країни у цьому році – це велике досягнення для чернігівського ветеранського футболу. Зараз така плеяда футболістів, що, я думаю, ми будемо ставити максимальні завдання. Зараз буде ще півфінальний етап. Потрібно потрапити у фінальну частину. Це завдання мінімум.

– Чи вважаєте Ви, що у кар’єрі футболіста Вам щось не вдалося?

– Напевно, аналізуючи, хотілося б пограти у Вищій лізі. Чи був потенціал?.. Напевно, було величезне бажання. Але, з якихось причин не вдалося. Хоча мені здається, що це було можливо. І про це я шкодую. А так – кар’єра хороша. Єдине, якщо б не травма – на рівні хоча б аматорських команд я б грав до сих пір.

“Десна” повинна перегравати “Геліос”

– Дивились гру “Інгулець” – “Десна”? Як її оціните?

– Як я говорив перед матчем, клас футболістів “Десни” вище, ніж у “Інгульця”, плюс настрій. Як на мене, “Десна” і повинна була виграти. Клас і досвід тренера зіграв свою роль. Я думаю, що футболісти до нього прислухалися і зіграли на максимумі своїх можливостей.

– Зараз на “Десну” чекає гра з непростим суперником – “Геліосом”. Здавалося б, головна, емоційна битва – проти “Інгульця”, вже виграна. Але і у матчі з “Геліосом” потрібна тільки перемога. Як налаштуватися самим гравцям, налаштувати футболістів тренерському штабу?

– Я думаю, що футболістів не потрібно налаштовувати. Вони все розуміють. Потрібно проаналізувати гру команди, знайти слабкі і сильні сторони – цим вже займається тренерський штаб. І підібрати ключі до оборони “Геліоса”. Те, що “Десна” буде атакувати, і багато атакувати – однозначно. Бажано забити швидкий м’яч і, думаю, перемога нікуди не подінеться. Я впевнений, що “Десна” займе третє місце і хотів би спрогнозувати, що вийде у Прем’єр-Лігу. Я у це дуже вірю.

– Якщо “Десна” переграє “Геліос”, за місце у Прем’єр-Лізі, швидше за все, їй доведеться змагатися з “Зіркою” (Кропивницький). Як вважаєте, за рахунок чого можна перегравати цю команду?

– За рахунок мотивації і бажання футболістів. Частина з них отримали досвід минулого сезону, коли вони завоювали “срібло”, але не вийшли у Прем’єр-Лігу – є якась недосказаність. “Десна”, можливо, отримає ще один шанс і, я думаю, хлопці зроблять все можливе. Психологічна обстановка у “Десні”, яка йде у верхній частині таблиці, позитивна, а у “Зірці” – негативна: люди грають під тиском програшів, невдалих результатів. Та й матеріально-технічна база у Чернігові, наскільки я розумію, краще.

– Як Ви вважаєте, що дасть вихід “Десни” у Прем’єр-Лігу чернігівському футболу, і взагалі, футболу у Чернігівській області?

– Це величезний поштовх. Чернігів ніколи не був представлений у Вищій лізі. Це буде колосальне досягнення. Плюс тут будуть команди U-19, U-21 – це однозначний плюс для молодих хлопців, які тренуються у чернігівських спортшколах. Їм буде до чого прагнути: U-19, U-21 – великий шанс для чернігівської молоді. Відповідно, це будуть розуміти всі хлопці від самих маленьких. Якщо говорити про область – то футбольні вболівальники отримають можливість спостерігати за грою кращих команд з України на стадіоні рідного міста.

Якщо говорити про щось одне: що, Ви вважаєте, необхідно для розвитку футболу у Чернігівській області?

Я вважаю, що у федерації футболу Чернігівської області повинні зібратися справжні професіонали. Люди, які мають відношення до футболу Чернігівської області. Люди, які всім серцем вболівають за футбол на Чернігівщині.