Олександр Селіванов: "Весь Чернігів чекає на "Десну" у Прем'єр-Лізі"
Ми продовжуємо серію інтерв’ю з ветеранами “Десни” і сьогодні представляємо вашій увазі розмову з колишнім півзахисником нашого клубу, а нині заступником директора з навчально-виховної роботи СДЮСШОР “Десна” Олександром Селівановим. Про грі за “Десну”, ветеранський рух у клубі, про те, чому іноді потрібно просто почекати і, звичайно, про чемпіонат світу.
Починаються проблеми – згадують про місцевих
– Як прийшли в футбол? Наскільки я розумію, першою Вашою командою був “Чексіл”…
– Трохи не так. Першим був “Комунальник”, який очолював Сергій Борисович Плотніков. Він мене запросив після закінчення спортшколи “Десна”. А у школу я прийшов у 8 років, у 1985 році. Був набір, Віктор Данилевський набирав. Ми були на одному з матчів, почули оголошення і прийшли з хлопцями з двору. З 1994 до 1997 грав у “Комунальнику”, потім перейшов у “Чексіл”.
Головним тренером був Олександр Фількенберг, відомий у обласному футболі. У перший же рік ми стали чемпіонами області. Тоді з “Десни” пішло багато людей, місцевих: Андрій Кривенок, Вадим Постовий, Ігор Пахар, Сергій Зелінський – всі вони перейшли у “Чексіл”. Команда була такого рівня, яким зараз не всі команди Другої ліги можуть похвалитися.
Там я відіграв два роки. А потім запросили у “Десну”. Якраз у клубі почалися фінансові проблеми. А коли починаються проблеми з фінансами – згадують про місцевих. У 1998 році я вже грав за “Десну”. Зачепив шматочок Першої ліги. Ми тоді вилітали, були фінансові проблеми. Фінансування майже не було. Юхим Григорович Школьников випливав, як мені здається, тільки за рахунок своїх особистих якихсь відносин. 1999 рік ми починали вже у Другій лізі, тренером був Юрій Грузнов, і у команді були вже тільки місцеві. Ставка була на молодь. Це і допомогло потрапити у команду.
– 5 квітня 1999 року Ви дебютували у складі “Десни” у матчі проти “Львова”. Пам’ятаєте?
– Так, я прекрасно пам’ятаю ту гру. Ми поверталися зі зборів з Алушти і не заїжджаючи додому у нас був спарений виїзд Львів-Луцьк. Школьников поставив мене центральним захисником. Вийшло успішно. Правда у наступній грі зустрічалися з “Волинню”, програли 0-1 і я заробив пенальті, який реалізував відомий воротар Тарас Чопик.
– Ви сказали, що дебютували у якості центрального захисника, але більш відомі Ви як півзахисник. На якій позиції було зручніше?
– І у юнацькому футболі, і взагалі до цього я був центральним півзахисником. Але Юхим Григорович побачив у мені задатки захисника, хоча у “Десну” мене запрошували як нападника: у “Чексілі” я став кращим бомбардиром першого кола обласного чемпіонату в 1998 році – 12 м’ячів. Правда з такими партнерами гріх було не забивати…
Вийшло, що приходив у “Десну” нападником, а грав у захисті. Потім вже повернувся на рідну позицію центрального півзахисника.
– Якими якостями повинен володіти гравець, щоб домогтися успіху на позиції центрального півзахисника?
– Раніше півзахисники були вузької спеціалізації: атакуючі або оборонні. Але зараз вже потрібно вміти і оборонятися, і починати атаку. Гра змінилася. Я грав в оборонній манері, але зараз гравців такого плану вже не розглядають, шукають гравців які більше творять.
Період аншлагів
– Ви почали розповідати, що у “Десни” на рубежі тисячоліть були великі фінансові проблеми. А яка була атмосфера у команді, якою була та команда?
– Дивлячись на нинішні трибуни, по заповнюваності, і згадуючи той період… Тоді атмосфера у команді була настільки сімейною… Всі були своїми, приїжджих було 1-2 людини. Зараз же через команду проходить багато народу, приїжджих, і люди не ходять на футбол. Чернігів – специфічне місто. Тут звикли ходити на своїх хлопців. Раніше якщо тільки одна з трибун була заповнена – вважалося, що це низька відвідуваність. Були повні стадіони. Завжди був повний стадіон. Атмосфера була настільки сімейною, що на тренування йшов як на свято. Це заслуга тренерів: того ж Грузнова, Школьникова – вони вміли створити атмосферу, яка сприяла зростанню місцевих хлопців.
– Чому у Вас не вийшло залишитися у “Десні” надовго? Потім у Вашій кар’єрі була “Європа” (Прилуки) – як там опинилися?
– Я був молодий, амбітний. У якийсь період перестав потрапляти в основу, мало грав. Зараз розумію, що потрібно було перетерпіти, перечекати цей період – у кожного буває. Але мені хотілося всього й відразу. Почав шукати варіанти. Був на переглядах у “Торпедо” (Мінськ), “Олександрії”, справа доходила до підписання контрактів, але у силу якихось обставин не виходило залишитися. У результаті грав у чемпіонаті області за “Європу”, потім у Бахмачі. У “Десні” не вийшло тільки через молодість і нерозуміння того, що іноді потрібно пересидіти, почекати і все налагодиться.
– У Вашій кар’єрі був один матч за “Енергетик” з Бурштину. Як там опинилися і чому тільки одна гра?
– Завдяки Вадиму Постовому я приїхав у “Енергетик”. Але тоді у Корюківці формувалася гарна команда – “Авангард”, там грало багато хлопців, які були зі мною у “Десні”: Костянтин Позняк, Володимир Авраменко… Планувалася гарна команда обласного рівня. Мене запросили і я вирішив повернутися, так як тут бачив більше перспектив.
Чемпіон світу
– У якому віці закінчили грати? Або до цих пір десь виступаєте?
– Так вийшло, що на обласному рівні грав до 31 року, з перервами. Перерва була пов’язана з грою за збірну України з міні-футболу, складену зі спортсменів з вадами зору. У нас на базі паралімпійського комітету є така збірна. У мене є проблеми з зором. І у цій збірній я грав з 2006 по 2008 роки. У 2008 році ми були на чемпіонаті світу в Аргентині і стали чемпіонами світу. Після перемоги у чемпіонаті світу я грав за “ЛКТ-Славутич” під керівництвом Сергія Миколайовича Бакуна. Я був у команді граючим тренером. Остаточно закінчив у 2015 році – тобто у 38 років. Після цього граю на першість з дворового футболу.
– Розкажіть про те, як стали чемпіоном світу…
– У міні-футболі своя специфіка. Кандидатів було небагато, тому що знайти гравців з вадами зору не так просто… З Чернігова був Юрій Надточій, я, але в основному збірна складалася з сумських хлопців. Підготовка була дуже важкою – зовсім інший вид спорту, все побудовано на комбінаціях. Плюс акліматизація. Ми поїхали у кінці листопада, у Аргентині закінчувалася весна, різниця у часі +9. Запам’ятався фінал. Грали з Білоруссю. Основний і додатковий час закінчився з рахунком 0-0. Серія пенальті. Я першим йду бити… і не забиваю. А у міні-футболі… Надії на перемогу вже не було. Але воротар здорово зіграв і Україна у 2008 році вперше стала чемпіоном світу. Ніколи не думав, що граючи у великий футбол стану чемпіоном світу з міні-футболу…
– Який матч у вашій кар’єрі був найбільш пам’ятним? Або це якраз фінал з Білоруссю?
– У великому футболі я не забивав багато м’ячів. Але один у пам’ять врізався. Ми з “Десною” на стадіоні імені Гагаріна грали проти “Оскола” (Куп’янськ). Був повний стадіон, і я забив переможний м’яч. Однак найбільше запам’яталася все ж поїздка в Аргентину. Там вся атмосфера просякнута футболом.
Футбол не закінчується
– Чи дружили Ви з кимось із футболістів “Десни” і чи підтримуєте ці стосунки зараз?
– З усіма хлопцями залишилися у добрих стосунках. Той же Саша Кожем’яченко, Костянтин Позняк, Саша Бабор, Вова Мацута… З багатьма хлопцями зараз працюємо разом у СДЮСШОР “Десна”. Зараз у міській федерації футболу я відповідаю за ветеранів. В останні два роки стали чемпіонами області серед ветеранів. Практично всі хлопці, з якими раніше грали, зараз у складі команди ветеранів. Продовжуємо займатися футболом, не закінчуємо… Зараз готуємося до чемпіонату України. Якщо вийде, вперше одна з зон пройде у Чернігові.
– Ваш ветеранський клуб “Десна” якось пов’язаний з ФК “Десна”?
– По можливості нам намагаються допомагати. З тих питань, по яким я звертаюся до керівництва клубу, нам допомагають: десь формою, десь фінансово. Також допомагає управління у справах молоді та спорту Чернігова на чолі з Андрієм Дериземлею.
– У минулому сезоні “Десна-2” у чемпіонаті області виступала юними футболістами і з боку здавалося, що команді не вистачає одного-двох досвідчених гравців у складі. Ви і ваші ветерани ще відносно молоді і у змозі грати. Могли б допомогти “Десні-2” у сезоні 2018?
– Так. Коли я закінчував, я грав за “Десну-2”. Мене попросив Сергій Миколайович Бакун. Я думаю, що 1-2 ветерана не завадять на футбольному полі, щоб молодь міцніла. Тому що одній молоді важко. Потрібен досвідчений погляд, керівник на полі. Хлопці у “Десні-2” хороші, але коли досвідчених футболістів у складі немає, молодь повільніше росте.
– Щоб Ви поліпшили у системі клубу “Десна”, якби була можливість?
– Випускний рік СДЮСШОР цього року, гравці 2001 року народження: дуже хороший випуск у Сергія Миколайовича Бакуна. Сергій Миколайович працював з ними доцільно, робив упор на технічний футбол. Мені здається, зараз клубу не вистачає взаємодії зі школою. Ці хлопці “підійшли” і готові бути основою U-19. Зараз ходять розмови, що буде створена така команда. Мені здається, що на базі цього випуску і потрібно створювати команду U-19. Потрібно давати хлопцям шанс, підпускати під команду. Коли хлопці бачать, що на них не звертають уваги – немає стимулу для подальшої роботи. А якщо будуть їм давати надію: показувати, що клуб їх бачить, тоді це буде великим поштовхом.
– Що Ви чекаєте від футбольної весни?
– Не я один, а все місто сподівається, що “Десна” вийде у Прем’єр-Лігу. У минулому році нас незаслужено туди не пустили. Хочеться сподіватися, що якщо не з першого місця, то хоча б через перехідні ігри вийде пробитися у Прем’єр-Лігу. Це стало б поштовхом для розвитку всього футболу у Чернігові. Команда провела два збори у Туреччині, якісно посилилася. Те що стосується підготовки – все відмінно. Можливо, у першому колі був переломний момент, не вистачало везіння. Сподіваюся, що цей важкий етап був пройдений і у другій половині сезону все вийде.
