Олександр Савенчук: "Нарешті у чернігівському футболі стався сплеск"

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з ветеранами нашого клубу, і пропонуємо вашій увазі розмову з одним з героїв “бронзового” матчу чемпіонату України серед ветеранів у категорії 35+, граючим тренером “Авангарду” (Мена) Олександром Савенчуком. Про гру у Вищій лізі чемпіонату України, виступи за “Десну”, підготовку до ветеранського чемпіонату та… навіть прогноз на заповнюваність трибун у матчі “Десна” – “Ворскла”? який ви, шановні вболівальники, зможете відвідати вже цієї неділі.

Від “Десни” до Вищої Ліги лише за півроку

– Де та коли почали займатися футболом?

– Давно це було… Стадіон “Юність”, перший тренер – Володимир Михайлович Курбаков, ходив на стадіон з 8 років, тобто з 1983 року.

– 30 березня 1993 року Ви дебютували у професійному футболі, у футболці “Десни” вийшовши на заміну в Сумах у грі проти місцевого “Автомобіліста”. Як потрапили до нашої команди та чи пам’ятаєте той матч?

– Після закінчення спортшколи мене забрав футбольний клуб “Буревісник”, який тоді належав до Педінституту. Головним тренером був Сергій Васьков. Півроку я грав у чемпіонаті області за “Буревісник”, і взимку Андрій Процько та Юрій Грузнов запросили мене у “Десну”.

– Вже 23 листопада все того ж 1993 року Ви дебютували у Вищій лізі чемпіонату України, зігравши за “Торпедо” (Запоріжжя). Як вийшло, що від дебюту у професійному футболі до гри у Вищій лізі пройшло всього півроку?

– Вдало вийшло… “Десна” грала на кубок з “Торпедо”, у цих матчах мене і помітили тренери запорожців. Плюс вже пограв у команді майстрів, пройшов з нею збори. Це і дало свої плоди… Мене запрошував головний тренер Матвеєнко, але я його так і не побачив, чесно кажучи.

– Напевно, не всі вболівальники пам’ятають запорізьке “Торпедо” – що це була за команда?

– Це була команда ЗАЗу, конкурент “Металурга”. Звичайно, команда історично була трохи молодшою, але дві команди у Запоріжжі було. Ми грали у Вищій лізі, були у “Торпедо” і гравці збірних. Займався командою директор ЗАЗу Кравчун. За рахунок його відданості футболу “Торпедо” і трималося.

– Чому вже у сезоні 1993/94 повернулися у “Десну”?

– Амбіції у товариша студента були великі – максималіст. У той час поняття того, що у команді грають збірники, досвідчені футболісти і не все відразу, – ще не прийшло. Тобто зіграли амбіції. Віддав перевагу поверненню у “Десну”, грі у складі, а не перегляду футболу з лави запасних.

– Ви грали у півзахисті, нападі. Яку позицію самі для себе вважаєте оптимальною на полі?

– Починав я як нападник, у “Торпедо” теж прийшов як нападник, але так як у кожній професійній команді велика конкуренція, доводилося освоювати нові позиції, тренер пробував. Таке було не тільки зі мною: якщо тренер бачить у футболісті велике майбутнє, здатність до прогресу, але на його позиції велика конкуренція, то наставник намагається спробувати гравця у інших ролях, не дати загубитися. У силу всіх цих обставин довелося грати крайнього півзахисника. Для мене не було принципової різниці де грати, було просто велике бажання грати. От і все. Причому я правша, але більшу частину кар’єри провів на лівому фланзі – навчився грати лівою ногою.

“Дніпро” та “Десна”

– Чим запам’ятався другий прихід у “Десну” з 1994 по 1998 рік?

– Були великі перепади. Ми й виходили у Першу лігу, й опускалися до Другої… Були злети та падіння. Звичайно, запам’ятався вихід у Першу лігу (сезон 1996/97, – прим.). Хоча були окремі ігри дуже яскраві, цікаві… і не тому, що тільки я добре зіграв, а вся команда…

– З ким дружили у цей період?

– Володимиром Авраменко. Так, хороші відносини були та залишаються з усіма хлопцями й зараз, але найтісніше спілкувався з Авраменко та Олександром Митько.

– У 1998 році Ви перейшли у “Дніпро” з, на той момент, Дніпропетровська, в якому провели 2 роки. Чому не вдалося залишитися надовго?

– У “Дніпро” потрапив у не найкращі фінансові часи. Ситуація склалася майже така як й у “Торпедо” – поки доїхав, відбулася зміна головних тренерів, тренера, який запрошував мене, прибрали. Крім того у “Дніпра” чомусь завжди то злети фінансові, то падіння. Зрозуміло, що це залежить від власника та його амбіцій або образ. У підсумку приїхав у команду дублерів. Фактично “Дніпро” грав “Дніпром-2” й ці 7-8 хлопців, які потім грали у збірній: Старцев, Медін, Куслій, Матюхін, Шершун, Назаренко, Ротань, Калініченко, Шелаєв, збірник Молдавії Стратулат… можливо, потрапили у національну команду саме через ту ситуацію.

– Зараз “Дніпро” знову переживає не найкращі часи – 11 місце у групі 3 чемпіонату України серед аматорів. При цьому, наскільки відомо, новий дніпровський клуб “Дніпро-1” місцеві фанати не сприймають. Як Ви гадаєте, чи повернеться у найближчі роки “Дніпро” у професійний футбол?

– Я б сказав, що у нашій країні все можливо. Достатньо політичної волі “патрона” та все буде добре.

– Після “Дніпра” у Вашій кар’єрі був непрофесійний “Ніжин”. Як так вийшло, що після Вищої ліги відразу в аматори?

– У ті часи були такі умови: футбольні контракти укладалися з федерацією, тобто ми укладали трудовий договір, і тільки по його закінченню могли бути вільними. У разі розриву були моменти відшкодування. Тому після звільнення з “Дніпра” команда виставила певні умови мого викупу. Наскільки я пам’ятаю, тоді було таке правило: якщо півроку ти не граєш професійно, то твій статус падає і ти стаєш вільним агентом. Тому довелося пограти за “Ніжин”, а потім “Дніпро” домовився з “Десною” і я повернувся у чернігівську команду. “Ніжин” на той час грав серед КФК й ми виграли “срібло” у фіналі, який проходив у Варві.

– У сезоні 2001/02 Ви знову повернулися у “Десну”. На цей раз на 4 роки. Що запам’яталося у цей, останній, Ваш період у клубі?

– Свої стіни зігрівають, свій уболівальник… Гралося добре, спокійно, без нервування. Ділити нам було нічого, ми були рівні, було менше підводних каменів. Чим простіше психологічно – тим краще, – так би я охарактеризував цей період.

– У 2005 році, у 30 років Ви завершили професійну кар’єру. Чому так рано?

– Настав такий період, що те, що мені пропонували мені було не цікаво, а те, що я хотів мені не пропонували. Приблизно так. Тому довелося задуматися: чи варто продовжувати далі лобом пробивати стіни?..

– У 2011 році у Вашому послужному списку значиться “ЛКТ-Славутич”. Зараз продовжуєте ігрову кар’єру чи повісили бутси на цвях?

– У нинішньому сезоні я грав у Першій лізі чемпіонату області за менський “Авангард” (2 місце у “Північній зоні”, – прим.), був граючим тренером. А зараз виступаю у чемпіонаті Чернігівського району за “Олишівку”, й плюс ветеранський рух…

Гол у “бронзовому” матчі

– Якраз нещодавно Ви у складі ветеранів “Десни” виграли “бронзу” чемпіонату України у віковій групі 35+ й забили у “бронзовому” матчі з пенальті. Розкажіть про цей турнір: як він проходив та як прийшли до успіху?

– Чемпіонат проходив у кілька етапів, кваліфікацій. Кожен з них проводився у одному місті. Перший етап пройшов у Чернігові, потім на півфінал ми їздили у Кривий Ріг, а фінальна частина пройшла у Бучі.

У фіналі, через кілька причин: багато ветеранів грають у чемпіонаті області, частина тренують… ми грали не самим бойовим складом. У півфіналі програли “Агробізнесу” (Волочиськ). Пройти їх?.. Скажімо так, реально було все, але ця команда нас переграла. За яких факторів – вже нікому не цікаво. У даний момент вони були сильнішими. А у матчі за “бронзу” з “Ветераном-Лучеськ” ми були явно сильнішими. Рахунок 4-3 тому, що був відкритий футбол. Підсвідомо ми розуміли, що можемо у будь-який момент додати й забити гол.

– Чи могли розраховувати на медалі вищого ґатунку?

– Звичайно. Ми могли бути як мінімум другими. З групи ми вийшли з 1 місця, й було б логічно припустити, що у півфіналі ми повинні були грати з командою, яка посіла 2 місце у паралельній групі. Тоді б у півфіналі ми грали б з тим же “Ветераном-Лучеськ”, а у фіналі зустрілися б або з “Ветераном” з Кривого Рогу (яких ми вже обігравали по ходу турніру) або “Агробізнесом”. Але у півфіналі ми грали з першою командою іншої групи. Як складався розклад фіналу – залишається тільки здогадуватися.

– Як готувалися до фінального турніру й де тренувалися?

– Окремих тренувань у нас не було. Були контрольні ігри, але їх теж було не так вже й багато. В основному підготовка проходила індивідуально. Фактично збиралися ми тільки на іграх: у основному всі ветерани при футболі, хтось грає у чемпіонаті району, хтось – у чемпіонаті області. Підготовка проходила у клубах.

– Як розповідають, раніше на матчах “Десни” часто був аншлаг, при тому, що місткість стадіону імені Гагаріна до закриття Східної трибуни була більшою. Зараз же команда вперше в історії грає у Прем’єр-Лізі, але на трибунах залишаються вільні місця. Як думаєте, чому зараз на футбол приходять менше, ніж раніше ходило на Першу-Другу ліги?

– Комплектація команди у наші часи на 70% складалася з гравців Чернігівської області. Уявіть: на кожного футболіста приходило дивитися тільки однієї рідні до 10 осіб, а знайомі знайомих, друзі… Чернігівцям було цікаво подивитися на своїх знайомих, сусідів. Тому був такий інтерес. По-друге, ціна квитка була меншою, іноді на стадіон можна було зайти безкоштовно. По-третє, багато роздавалося абонементів для людей, які внесли або вносять вклад у розвиток футболу. А абонемент фактично запрошує людину на футбол: “Якщо вже дали, то можна ж сходити”.

Це основні фактори. Хоча топові команди, які приїздять до Чернігова, теж збирають повні трибуни. Але це більше не на “Десну” приходять, а саме на топові команди.

– Як думаєте, “Ворскла”, діючий “бронзовий” призер чемпіонату України , відноситься до цих “топових” команд?

– Думаю вболівальники не оцінять. Бренд грає важливу роль, а у “Ворскли” гучного бренду ще немає…

– Ви живете у Чернігові. Якось відчувається, що після того як “Десна” вийшла у Прем’єр-Лігу, у місті футбольний бум? Чи нічого не змінилося?

– На очах все змінюється, все радує. Нарешті пройшов якийсь сплеск. Грають ті ж дублери. Можна порівнюватися, співставляти. Рух є, зміни з тими ж стадіонами, теж є. Хотілося б щоб більше уваги приділяли місцевим вихованцям.

– Зараз ми знаходимося на грі “Десни” U-19. У цьому сезоні команда поки не може виграти. Чого бракує?

– Мені здається, що вони застрягли на переході від юнацького футболу до дорослого. Начебто юнаків переросли, а до дорослих не доросли. В ідеалі, будь-яка людина з U-19 повинна бути готовою зіграти за першу команду і не загубитися. Поки ж я бачу більше дитячий футбол. Багато метушні, непотрібного руху. Цього не треба…

– Як Ви знаєте, керівництво поставило перед “Десною” завдання у дебютному сезоні потрапити в Єврокубки. Думаєте це реально?

– Навіщо форсувати ситуацію? Потрібно потоптатися, звикнути до Прем’єр-Ліги. Відразу ставити завдання – ризикована справа. Важко буде потрапити й в першу шістку, але все можливо,.