Юрій Надточій: "Всі чернігівці заслужили право побачити "Десну" у Прем'єр-Лізі"
Ми продовжуємо серію інтерв’ю з ветеранами нашого клубу. І сьогодні пропонуємо вашій увазі розмову з чемпіоном світу 2008 року з міні-футболу серед спортсменів з вадами зору Юрієм Надточієм. Про гру у “Десні”, армію, спробу стати президентом обласної федерації футболу та багато іншого…
З футболу до армії
– У 1985 році Ви провели перший сезон у “Десні”, зіграли 23 матчі. Досить багато для дебютанта. Як потрапили у команду?
– Раніше були спортивні інтернати, яких було мало і куди було важко потрапити. Я закінчив інтернат у Харкові і відразу приїхав до Чернігова. Інтернат вважався у той час Вищим навчальним закладом У 1984 році при Горянському я не грав – просто був як молодий у команді. А у 1985 році, при Фоменко, вже заграв.
– Після сезону 1985 року у Вашій офіційній статистиці перерва до 1990 року. Що робили у цей період?
– Мені здається, той період був не 5 років, а менше. У 1985 пішов у армію, грав у Білій Церкві. Прийшов з армії і виступав один сезон у першості аматорів за “Гідротехнік”. У кінці 1989 я вже був у команді, а у 1990-му вже заграв. У “Десні” були різні сезони. Пам’ятаю перший чемпіонат у Першій лізі, коли розпався СРСР. Ми тоді зіграли добре, зайняли, здається, 4 місце. Якби у нас було фінансування хоча б на такому рівні як у сучасній “Десни” (можна навіть було б і менше) могли б теж поборотися за Вищу лігу.
При СРСР футбол був іншим. У людей не було комп’ютеризації, дозвілля полягало у спорті, де можна було себе проявити – це був гідний рівень… Коли за часів СРСР ми були командою при радіозаводі, у мене зарплата, молодим хлопцем, була більше ніж у батьків, разом узятих. А після розпаду СРСР був такий у керівництві “Десни” Леонід Ринський. Він весь час ходив з простягнутою рукою. Просив гроші. Зараз у “Десни” ситуація кардинально інша. Я особисто знайомий з Ігорем Базалінським (віце-президентом нашого клубу, – прим.) – це людина слова. Чесний. Таких побільше було б – футбол був би краще. У всій країні.
– Якщо до армії Ви грали в основі “Десни”, а після – у колективі КФК, чи можна сказати що на Вашій спортивній кар’єрі армія позначилася погано?
– Ну так… Я прийшов у смт. Десна, там футболу взагалі не було. Через п’ять місяців мене відправили у Білу Церкву. Там я вже ходив на тренування, виходив у місто… Керівництво дозволило грати за команду Білої Церкви. Але були служаки – командир та заступник командира роти. Вони забрали у мене всі документи та вивезли у ліс на полігон. Після цього я у чоботях проходив близько 8 місяців. Потім я рік грав за аматорів – “збирався”. Але, у принципі, у молодому віці при хорошому керівництві та бажанні завжди можна надолужити.
– Чи можете Ви пригадати найбільш цікаву історію, часів Вашого перебування у “Десні”?
– “Цікаво” було коли розпався СРСР й ми, через недофінансування, харчувалися де доведеться… Після цього були страшні розлади шлунка. Один раз я за 4 дні втратив 6 кілограмів. І купував потім за свої гроші собі ікру, щоб вийти на гру. Зараз, я думаю, у футболістів таких проблем немає.
– У 1997 році Ви перейшли у “Гомель”. У Білорусі ситуація була кращою?
– Так. Там все було на порядок краще ніж у “Десні” починаючи від автобуса, форми, інфраструктури, ставлення, грошей… Тому що завдання стояло вийти у Вищу лігу. Потрапив я туди завдяки Юрію Грузнову. А після “Гомеля” побув у Славутичі, потім зіграв за “Домобудівник” з Чернігова й закінчив…
Чемпіон світу
– Ви, у складі збірної України серед спортсменів з вадами зору, брали участь у чемпіонатах світу з міні-футболу 2002 2004, 2007 та 2008 років. Розкажіть про ці турніри.
– У 2002 я грав, але офіційно не був оформлений. А з 2003 року я офіційно перебуваю на роботі у міністерстві спорту. З одного боку, добре, що після того як закінчив з великим футболом, підвернувся цей варіант. Хоча це не слава Богу. У моєї доньки зараз падає зір… Це не добре. Але, слава Богу, що я побував на таких форумах. Я намагаюся і чернігівців залучав до збірної – за неї грав Олександр Селіванов, зараз там Роберт Тремба. Тоді, у 2008 році, це була подія. Ми вперше стали чемпіонами світу. А зараз Україна регулярно виграє чемпіонати світу…
– Наскільки я розумію, якщо в 2008 році репортажі про вашу перемогу давали всі канали, то зараз інтерес до успіхів збірної з міні-футболу серед спортсменів з вадами зору впав…
– Може бути вже приїлося. Якщо щороку одне й те ж, й робиться результат, вже звикли. І друге місце розглядають як невдачу.
– Коли Ви дізналися про проблеми з зором?
– Ще у команді. Я весь час дивувався: начебто нормально бачу, а на медоглядах до мене увага. А потім почав помічати – читати не можу. Зараз в окулярах. З віком проблема лише поглиблюється. Це спадкове, від цього не втекти.
– Чи заважав зір грати у футбол на професійному рівні?
– Коли грав молодим – не заважало, тому що не так падав зір. Коли закінчив з футболом зір підтримували. Є певні вправи. Ну й лінзи. Слава Богу, що є лінзи. В окулярах грав Едгар Давідс. Коли зір можна відкоригувати – можна грати.
– У 2016 році Ви балотувалися на пост президента обласної федерації футболу. Розкажіть про цей досвід та чому не вийшло перемогти?
– Там не те що не вийшло. Це проходило як звичайний рейдерське захоплення. До зали для голосування, яка чомусь була під охороною, не пустили навіть кореспондента. Жодного… Не пустили представників “Десни”, “Легенди-ШВСМ”. Нашій федерації футболу потрібні тільки ті, хто будуть з нею йти тільки у ногу. Не вийшло, тому що був підключений адміністративний ресурс й у зал для голосування не запустили навіть журналістів із загальноукраїнських видань.
Головна діюча особа у футболі – футболіст. А у нас навпаки. Як з “Десною” у тому році зробили. За спортивним принципом команда повинна була бути у Прем’єр-Лізі. Інфраструктура? Як можна порівнювати інфраструктуру Рівного та Чернігова? Просто вирішили у кабінеті. Це наша дійсність. Скільки людей перестали вкладати в обласній футбол?.. Але це нікому не цікаво. Правда нікому не цікава…
В “Десну” потрібно вірити
– За рахунок чого “Десні” вдалося вдруге вийти в Прем’єр-Лігу?
– Дай Бог здоров’я тим, хто фінансував команду. Після ляпаса минулого року вони продовжували робити свою справу. В даний момент фінансування – головний фактор. Другий фактор – хороший тренерський штаб, який зробив дуже рівну команду. Дай Бог підсилитися до Прем’єр-Ліги. Я думаю, що “Десну” пустять у Прем’єр-Лігу, інакше резонанс буде дикий. Уже причин не пускати я не бачу. Зрозуміло, що щось потрібно підтягнути. Але дайте час й зробіть свято місту! Ніколи цього свята не бачили люди.
– Чого, на Ваш погляд, чекати від команди у новому сезоні?
– В першу чергу не вдарити у бруд обличчям. Ніхто не вимагає від них багато чого. Головне – закріпитися у Прем’єр-Лізі. Щоб наші люди побачили, які повинні бути команди. Щоб наші керівники міста та області допомагали команді. Що вони не вилетять з Прем’єр-Ліги – я у це вірю. Кістяк команди гідний. Дайте їм спробувати пограти. Можливо, з’являться наші збірники, з “Десни”.
– Що дасть для Чернігова вихід “Десни” у Прем’єр-Лігу?
– По-перше це свято. Люди заслужили: від керівництва до останньої бабусі, яка живе на Бобровиці й чує тільки футбольне відлуння. Дасть те, що буде розвиватися футбол. Будуть дві молоді команди. Дай Бог, вони будуть складатися з випускників чернігівських шкіл. Для них це стимул. До Чернігова будуть приїжджати гравці збірних України, Бразилії… Поштовх буде колосальний.
– Ви граєте за ветеранів “Десни”. Зараз на команду у віковій категорії 35+ чекають півфінальні ігри чемпіонату України у Кривому Розі. На що налаштовані?
– Однозначно виходити у фінал. Я їжджу з різними віковими групами, як сполучна ланка. Цей вік, 35+, якраз дуже гідний. Якщо всі зберуться і будуть без травм, то перешкодити нам може тільки форс-мажорна ситуація. У нас немає повноцінного фінансування. Але завжди підставляють своє плече Андрій Дериземля та Ігор Базалінський. Команда про себе заявляє. У минулому році 60-річні стали чемпіонами. Зараз команда 40+ планує поїздку у Даугавпілс. Життя тече. У вересні буде першість України серед 60-річних…
– Щоб Ви побажали вболівальникам напередодні старту “Десни” у Прем’єр-Лізі?
– Терпіння. Щоб вони не хотіли всього і відразу. Поступово все прийде. Дай Бог щоб вони вболівали за команду так, як у матчі з “Зіркою”. Приходили і брали участь у житті команди, висловлювали свої побажання. Але головне щоб вони набралися терпіння. Головне почати і подивитися як це буде. Керівництву теж терпіння, так як фінансування перейде на інший рівень. Але від цього футбол стане тільки краще.
