Євгеній Чепурненко: «Чернігів став для мене рідним містом»

І у Новому, 2019 році, ми продовжуємо вже традиційну серію інтерв’ю з колишніми гравцями нашого клубу і сьогодні представляємо вашій увазі розмову з футболістом, який ще на початку 2018 року виступав за “Десну”, людиною, гол якої повинен був принести нашому клубу місце у Прем’єр-Лізі: півзахисником Євгенієм Чепурненко.

Гол у дебюті

– Розкажіть про те, чому у дитинстві обрали саме футбол?

– Напевно як і всі діти, я шукав себе: ходив на карате, легку атлетику. На футбол мене покликав друг, практично випадково. Це було у першому класі, мені було 7 років. Але вже на першому тренуванні я зрозумів: це моє.

– Чотири роки Ви грали за ФК “Львів”. Але у сезоні 2008/09, коли команда дебютувала в Прем’єр-Лізі, Ви в елітному дивізіоні так і не зіграли. Чому?

– У ФК “Львів” я потрапив у 17 років. Тоді у Першій лізі був ліміт – на полі повинен був бути хоча б 1 гравець 1989 року народження. То ж я, Дмитро Козьман та Євген Заречнюк міняли один одного у рамках цього ліміту. Я був у ФК “Львів” в оренді, мій контракт належав “Княже” (Щасливе). У 18 років я вийшов у Прем’єр-Лігу. Але тренер “Львова” Степан Юрчишин сказав: “Ти можеш залишатися в команді, чекати свого шансу. Але, сам розумієш, це Прем’єр-Ліга, а тобі – 18 років…”. Я вирішив повернутися у “Княжу”. Хоча, напевно, потрібно було залишатися і чекати свого шансу в Прем’єр-Лізі…

– В 2011 році Ви переїхали зі Львова до Севастополя. Наскільки побут на Заході країни відрізнявся від умов у Криму? Й де почувалися зручніше?

– У Львові я був уже як вдома. Напевно, це був один з моїх найкращих періодів в кар’єрі: і місто, і команда, і колектив був як одна сім’я… Але так вийшло, що ФК “Львів” став банкрутом, Олександр Дмитрович Рябоконь забрав нас, 5 осіб, з собою в ФК “Севастополь”. Побут трохи відрізнявся, але все-таки це одна країна… Звичайно, був період звикання. “Севастополь” тільки вилетів з Прем’єр-Ліги. У команді було багато гравців високого рівня: Левандовський, Дуляй – було важко адаптуватися. Але потім звик, і сказати що Львів та Севастополь чимось принципово відрізняються, не можу. Не більше, ніж два будь-яких інших міста.

– Ви дебютували за “Десну” 7 квітня 2012 року у домашньому матчі проти “Прикарпаття” та відразу відзначилися забитим м’ячем. Пам’ятаєте ту гру?

– Так, пам’ятаю. Ми тоді з рахунком 2-0 обіграли “Прикарпаття”. Мені покотили м’яч зі штрафного, я потрапив – так і забив. Взагалі у моїй кар’єрі так виходить, що я часто забиваю у дебютному матчі за нову команду. Так було і у “Севастополі”, і у “Львові”, і у “Княжі”…

– “Десна” в той час виступала у Другій лізі. Як потрапили в команду і чому взагалі вирішили опуститися у клуб рівнем нижче, ніж Ваші попередні команди?

– Після “Севастополя” у мене були пропозиції з Першої ліги, можна було їхати на перегляд у клуби Прем’єр-Ліги, але мене покликав Олександр Дмитрович, з яким я був у добрих стосунках і з яким встиг попрацювати у “Львові” та “Севастополі”. У нас була довіра один до одного. Саме особистий фактор зіграв вирішальну роль у моєму переході. Здавалося, це крок назад, але потім ми зробили два кроки вперед.

Майстер важливих м’ячів

– Порівняйте умови в “Десні” у 2012 році, коли Ви прийшли в команду, і у 2018, коли покинули клуб. Що змінилося за ці 6 років?

– Коли я прийшов, у команді був не дуже стабільний період. Затримували зарплати, було багато не найприємніших для футболіста нюансів. Але всі терпіли, виконували свою роботу та домагалися результату: вийшли у Першу лігу, зайняли 5 місце, вийшли в Прем’єр-Лігу, але нас не пустили… Що змінилося? Побудували ідеальне, думаю, одне з кращих у країні, ігрове поле. Тренувальне поле: те що було у 2012 році і зараз – взагалі не можна порівнювати. Побудували комплекс для проживання і харчування футболістів. Клуб росте, ставить високі завдання. Якщо вдасться домовитися щодо передачі стадіону, думаю, президент клубу докладе всіх зусиль, щоб тут був стадіон європейського рівня, щоб команда ставила максимальні завдання…

– У сезоні 2016/17 Ви брали участь у історичному досягненні “Десни” – 2 місце у Першій лізі. Що допомогло тоді досягти успіху та що найбільше запам’яталося у тому сезоні?

– Підібрався колектив, який дійсно міг вирішувати поставлене завдання. Ми, реально, були однією родиною, грали один за одного, й отримували від футболу лише задоволення. Звичайно, в цьому величезна заслуга тренерського штабу, президента: в тому, що команда вперше в історії посіла таке місце і лише через неігрові нюанси ми тоді не потрапили до УПЛ. Що запам’яталося? Гра проти “Оболоні” у Києві, коли ми зіграли 2-2 і гарантували собі 2 місце. Ті емоції не можна передати, їх можна тільки відчути. Ти розумієш, що прийшов у команду ще у Другій лізі, але крок за кроком ви разом піднялися до Прем’єр-Ліги. На жаль, мрію у нас тоді забрали. Але у наступному році хлопці довели, що той результат не був випадковим.

– Наскільки тоді по вам, по команді, вдарило те, що з першого разу “Десну” у Прем’єр-Лігу не пустили і яка атмосфера була в роздягальні на початку сезону 2017/18?

– Після того як дізналися, що нас не пустять у Прем’єр-Лігу, всі були у шоці. Уявіть: у вас забрали мрію. Для чого були тоді всі зусилля?! Звичайно, на перших тренуваннях нового сезону у всіх були погаслі очі, ми не дивилися один на одного. Так, розуміли, що потрібно змиритися та працювати далі. Але на тому, що ми важко почали чемпіонат, психологічний стан, звичайно, позначився.

– З ким найбільш подружилися за роки у “Десні”?

– З тих хто зараз у клубі – це Єгор Картушов. Ми дуже добре дружимо сім’ями. Сподіваюся, він буде хресним моєї дочки, яка ось-ось повинна народитися. З Денисом Безбородько ми давно знаємо один одного. Теж підтримуємо з ним хороші стосунки.

– Що Вам найбільш запам’яталося у період Ваших виступів у “Десні”?

– Було багато пам’ятних моментів. Пам’ятаю як у 2013 році, ще у Другій лізі, ми тут, у Чернігові, грали проти черкаського “Славутича”. Якби ми вигравали цей матч, то достроково оформляли путівку в Першу лігу. У тому матчі ми пропустили вже на 15 хвилині, але потім зрівняли рахунок. А переможний гол у тій зустрічі забив я. Напевно, це один з найкрасивіших м’ячів в моїй кар’єрі. До того ж він допоміг команді вийти вирішити задачу на сезон (ми тоді виграли 3-1).

І гол “Оболоні” у травні 2017, який повинен був подарувати команді путівку в Прем’єр-Лігу (матч тоді завершився з рахунком 2-2, Євгеній забив другий м’яч нашої команди на 58-й хвилині, – прим.) – теж дуже важливий. Але на першому місці все ж гол “Славутичу”.

– Взимку 2018 року Ви перейшли у харківський “Геліос”, команду, яка, здавалося, повинна була претендувати на вихід в Прем’єр-Лігу. Але у другому колі харківський клуб фактично став руйнуватися. Наскільки це було несподівано?

– Я міг припустити що завгодно, але що з “Геліосом” може таке статися… Я приходив у клуб, коли він ставив найсерйозніші завдання. Президент, керівництво, робили все, щоб постаратися вийти у Прем’єр-Лігу. Зібрався хороший тренерський штаб й все було добре. До першої гри. У нас були два-три невдалих матчі, після яких керівництво чомусь вирішило прибрати Ігоря Рахаєва. Це, напевно, стало ключовим фактором, після чого команда вже не грала. Та й ставлення до колективу стало якимось незрозумілим… Це був негативний досвід.

– У 2018 році Ви нарешті дебютували в елітному дивізіоні, але зробили це не в Україні, а в Білорусі, в складі могильовського “Дніпра”. Чи було бажання дебютувати у Вищій лізі – вашою мрією, і чи можна сказати, що вона здійснилася?

– Такої мрії у мене не було. Мені подзвонив Литовченко, який приймав “Дніпро”, запропонував попрацювати разом. Я вирішив: чому б й ні, все-таки клуб грає у Вищій лізі… Я прийняв цей виклик, підписав контракт. Але, на жаль, завдання – зберегти прописку в еліті, ми так і не виконали. Вийшла копія ситуації з “Геліосом” – у “Дніпрі” теж прибрали тренера, змінилося керівництво, клуб оголосили банкрутом, і догравали ми вже не згадуючи про завдання…

Хоча рівень чемпіонату Білорусі непоганий. Для футболу робиться багато, у клубів непогані бази, стадіони. Є клуби, які непогано грають у Лізі Чемпіонів, Лізі Європи. Не можу сказати, що мрія здійснилася. Мрією було – зіграти у Прем’єр-Лізі з “Десною” Але кар’єра склалася інакше. Президент та тренерський штаб вирішили припинити співпрацю зі мною. Тому у моїй кар’єрі відбувся такий поворот. Потрібно ставити нові цілі та йти далі.

– Наскільки доводилося чути, у Вас у Білорусі були проблеми з уболівальниками. Чому та чи вдалося їх подолати?

– Вболівальники – це особлива тема. У “Дніпра” є сектор фанатів, які завжди з командою, підтримували нас і ми їм відповідали взаємністю, але були люди, які приходили на стадіон просто щоб когось обматюкати, до легіонерів взагалі ставилися дуже погано, кричали: “Навіщо ви сюди приїхали?” Зрозуміло, що немає результату. Вболівальники чекають, що приїде гравець, який в кожному матчі буде обводити всіх суперників і забивати голи… Але було багато факторів, які заважали показати хороший футбол. Загалом, нічого позитивного про вболівальників “Дніпра” сказати не можу…

– “Дніпро” вилетів з Вищої ліги, Ваш контракт з клубом закінчився. Далі знову за кордон, або білоруський досвід відбив бажання?..

– Я зараз – вільний агент, у пошуках команди, але поки конкретного нічого про своє майбутнє сказати не можу. Звичайно, хочу залишитися в Україні, тому що вдома завжди легше. Тим більше дружина ось-ось народить. Потрібно бути поруч…

Бердянськ – місто для відпочинку

– У Чернігові Ви знайшли свою любов, зустріли свою дружину. Для Вас Чернігів став рідним? І що найбільш подобається у місті?

– Чернігів став рідним для мене містом. Мені він дуже подобається. Побував у всіх містах України, але тут особлива атмосфера. Всі хлопці, які сюди приїжджають, дивуються: маленьке місто, все затишно, недалеко… Це складно пояснити, але атмосфера міста мені подобається.

– Ви з Бердянська. Нещодавно Росія захопила українські кораблі, які прямували якраз у це місто. Кажуть, через ситуацію у Керченській протоці бердянський порт втрачає гроші. Напевно, спілкуєтеся з родичами з Бердянська. Яка зараз ситуація у місті?

– У Бердянську живе мій тато. Ми з ним спілкувалися. Він каже, що у принципі в місті нічого не змінилося. Все спокійно.

– Напевно, українці, які люблять морський відпочинок, звикли проводити його або в Одесі, або у Криму, або закордоном. Про українські курорти Азовського моря відомо менше. У Бердянську є де відпочити?

– Звичайно. Я кожне літо, здається, вже років 10, проводжу у Бердянську. Саме місто розвивається, і людей з кожним роком стає все більше. У розпал сезону – у кінці червня – початку липня місце на пляжі знайти непросто. Є туристи з Білорусі, Росії. Щодо безпеки – нічого не змінилося. Був період, коли була загроза захоплення Маріуполя, і за межами Бердянська стояли КПП, танки. Правда після в’їзду у місто вже проблем не було. Зараз цього вже немає. Я вважаю, що відпочинок в Бердянську безпечний на 100 відсотків.

– Зараз у команд починаються зимові збори. Що, на Ваш погляд, головне для футбольного клубу у цей період?

– Зимові збори – основні. Закладається фундамент на залишок сезону. У тренерів є багато часу, щоб підібрати нових виконавців на проблемні місця для команди, підвести до першої гри команду в оптимальній формі.

– Напевно чули, що в цьому сезоні перед “Десною” стоїть завдання – потрапити в Єврокубки. Зараз команда на 6 місці. Реально потрапити у першу п’ятірку?

– Я дивився практично всі матчі “Десни”. В останніх іграх команда показувала хороший рівень, можна сказати, прижилася у Прем’єр-Лізі: хлопці грають з легкістю. З “Шахтарем” у Харкові “Десна” повинна була брати як мінімум 1 очко. З усіма командами чернігівці можуть грати. Все у руках “Десни”. У шістці, думаю, будуть на 100%. Решта же залежить від зимового посилення.

– Щоб Ви побажали вболівальникам “Десни” у новому 2019 році?

– Хочу побажати щоб очікування вболівальників здійснювалися, щоб команда вас радувала. Наберіться терпіння, адже футболістам теж важко, але ми усі граємо для вболівальників. Приходьте на стадіон: чим сильніше буде підтримка вболівальників, тим сильніше буде самовіддача футболістів.