Віталій Клеймьонов: «впевнений, що Десні під силу виконати завдання»
У кожному футбольному клубі, крім медійних персон є ті, чия робота часто залишається «за кадром». Під час вимушеної перерви на матчі збірних ми поговорили з начальником команди «Десни» Віталієм Клеймьоновим. Про його ігрову кар’єру, гол у ворота «Сходу» (Славутич), прикмети та про те чому він упевнений, що “Десна” у нинішньому сезоні зможе досягнути позитивного результату.
Центр захисту
– Розкажіть, як прийшли у футбол, та де починали займатися?
– Я народився у місті Біла Церква Київської області. Футбол для мене починався у дитячій школі «Промінь». З часом, коли мені було десь років 9, команда почала грати у КФК. У 1991 році мене запросили у «Рось» (Біла Церква). На той час це була команда Першої ліги, яку тренував Станіслав Гончаренко. Але за підсумками сезону «Рось» покинула Першу лігу, її очолив Віктор Дубіно, який з часом прийшов й у «Десну» (був тренером нашої команди у 1994 році, – прим.), й теж її вбив…
У «Росі» я грав десь 3 роки, потім була «Нива» (Миронівка), тренував Павло Неверов. До речі, там ми вперше перетнулися з тренером «Десни» з фізичної підготовки Олегом Томашевським. Це було десь у 1995 році. Потім професійна кар’єра якось не склалася, я став більше грати за аматорські команди, кар’єрного зростання в якості футболіста, не було, тому вирішив перейти на менеджерську роботу. З 2000 року я працював у «Росі» начальником команди. Пропрацював 9 років, після чого у 2010 році, влітку, прийшов у «Десну». Тоді команда не пройшла атестацію та була відправлена до Другої ліги. Прийшов у чернігівський клуб я з тренером Віктором Догадайло, але був креатурою не головного тренера, а Ігоря Ушарука – з його подачі я опинився у команді.
– Чому не вийшло багато пограти на професійному рівні, що завадило?
– Не можу сказати, що у мене не було задатків, але якось так склалося. Не знаю чому…
– Ви грали на позиції центрального захисника. Що, на Ваш погляд, головне для гравця центру оборони?
– Розумієте, складно порівнювати те що є зараз, та те, що було 20 років тому. Раніше грали у 4 захисника з конкретним страхуючим, зараз футбол змінився, грають 3-4 у лінію. Сьогодні центральний захисник повинен володіти хорошим відбором, мати непогані антропометричні дані, повинна бути «світла голова» – він повинен бачити поле й, у принципі, бути універсалом.
– Свій єдиний м’яч на професійному рівні Ви забили у Кубку України 1995/96 років, граючи за «Колос» (Карапиші), у ворота славутицького «Сходу». Пам’ятаєте той матч й той м’яч?
– Так, ми як раз грали зі «Сходом» з Славутича (до речі, Славутич недалеко від Чернігова). У той грі ми перемогли по пенальті. М’яч, який забив, пам’ятаю так, ніби це було сьогодні: подача з кута поля й я відправляю м’яч у ворота. У тому сезоні у Кубку ми ще пройшли житомирський «Хімік» й у 1/16 фіналу потрапили на миронівську «Ниву» та програли 0-6…
Начальник команди
– Напевно, мало хто з вболівальників взагалі розуміє чим займається начальник команди. Що входить у Ваші обов’язки?
– У мої обов’язки входить документація клубу, заявка футболістів, різні трансфери міжнародні. Ми контролюємо проживання, харчування команди. Я шукаю постачальників, потім передаю інформацію керівництву клубу й керівництво приймає остаточне рішення в якому готелі ми зупиняємося, або де харчуємося.
– Ви у команді вже давно. Розкажіть, чи бували за цей час якісь кумедні ситуації?
– Поки не зустрічав… Працюємо серйозно (посміхається, – прим.).
– З 8 років роботи у клубі, який період у команді був найбільш складним?
– Напевно, перші півроку. Чернігів – футбольне місто, він звик бачити команди Першої ліги, а тут стався час маленького розвалу. У той час у команди був лише один комплект форми! Завдяки нинішньому керівництву ми маємо те, що є, та досягли рівня Прем’єр-Ліги.
– У нинішньому сезоні керівництво поставило завдання потрапити у Єврокубки. Наскільки, на Ваш погляд, це реально для дебютанта Прем’єр-ліги?
– Я проводжу паралелі: ті команди, які у минулому році завоювали право на підвищення у класі, як то кажуть, «не пасли задніх». Приклад тому торішні «Маріуполь», «Верес». Чому б й ні?.. Команда, я вважаю, на правильному курсі. Якби хтось сказав три роки тому, що «Десна» буде у Прем’єр-Лізі, напевно, відсотків 80 чернігівців просто посміялися б. А «Десна» два роки поспіль завойовувала право грати у Прем’єр-Лізі й, думаю, у цьому сезоні ми можемо потрапити у Єврокубки.
У 2013 році, коли ми вийшли у Першу лігу, ми почали з нічиєї, поразки, був момент, коли ми програли 4 або 5 ігор поспіль, але у підсумку у тому сезоні ми стали п’ятими. Тобто адаптація – так. Але, я думаю, перемога над «Зорею» надихне футболістів й зараз команда повинна вигравати.
Підтримка уболівальників потрібна у кожному матчі
– Щоб Ви побажали вболівальникам «Десни»?
– Перш за все хочеться, щоб уболівальники не поділяли суперників на класи: «Динамо», «Шахтар» та інші. Команді потрібна підтримка, щоб глядачі ходили й на звичайні, «рядові» матчі. Це дуже сильно стимулює хлопців. Хочеться побажати, щоб чернігівці побачили у нашому місті гри Єврокубків за участю «Десни».
На всі ігри нашої команди приїжджають моя донька та дружина, які є вболівальниками «Десни».
– У спортивному світі багато упереджень та забобонів. У «Десні» є якась передматчева прикмета?
– Це все індивідуально. Чогось особливого, нестандартного я не бачив. Я не забобонна людина, думаю, кожен сам кує своє щастя, а забобони не сильно допомагають.
