Темур Парцванія: «У найближчих іграх ми обрадуємо наших уболівальників»
Ми продовжуємо серію інтерв’ю з гравцями “Десни”. Напередодні фінальних матчів осінньої частини сезону ми зустрілися з вихованцем київського “Динамо”, чемпіоном Європи серед гравців до 19 років, а нині захисником “Десни” – Темуром Парцванією. Читайте про футбол у Грузії, отримання українського паспорта, невдалий переїзд до Франції, шанси “Десни” на Прем’єр-Лігу та ще багато чого іншого…
З Грузії до Києва
– Розкажіть про Вашого тата Рафіела, він теж займався футболом?
– Так, мій тато – футбольна людина. Грав сам у футбол, потім був суддею, судив матчі чемпіонату Грузії. Можна сказати, що у мене футбольна родина. Він дуже хотів, щоб я зайнявся футболом, саме батько мене віддав у футбол. У 7 років я почав займатися. А вже коли в мені помітили потенціал – переїхали в Україну.
– Де почали займатися футболом?
– Починав займатися у рідному місті Зугдіді (це Західна Грузія). Футбольної школи у нас там не було. Були просто тренери та команди. Спочатку ми платили за заняття. Але з часом у нас з’явився спонсор, створили футбольну школу. За заняття ми вже не платили, у нас були й екіпірування, й м’ячі…
– Як вийшло, що Ви переїхали до України?
– В Україну переїхав, тому що школа київського “Динамо” – одна з кращих в Європі. Хотілося до неї потрапити, тому що для моєї кар’єри було б круто, якби мене взяли. Мені було 14 років й ми з татом вирішили: треба їхати, показувати себе на вищому рівні. Вирішили та переїхали сюди.
– Всією сім’єю?
– Ні. Тільки я й тато. Мене взяли до академії “Динамо”. Я жив на базі, а тато знімав квартиру.
– Як надійшла пропозиція отримати українське громадянство й чому Ви її прийняли?
– Коли закінчував школу, можна було потрапити до “Динамо-3”, яке грало у Другій лізі. А там не можна виступати легіонерам. Щоб уникнути такої ситуації я прийняв громадянство. Але вийшло, що я відразу потрапив до “Динамо-2”. Коли я отримував паспорт, у мене не було претензій: “Потрібно робити паспорт, щоб грати за збірну”, я просто прийняв рішення, щоб громадянство не заважало моїй кар’єрі.
– Чим запам’ятався період гри за “Динамо-2”?
– Це було, насправді, дуже круто. Після школи, дитячого футболу, переходиш у дорослий. “Динамо-2” було дуже сильною командою, за неї виступав Олександр Алієв, інші гравці… Я, напевно, почав навчатися професійному футболу саме там. Дуже сильні тренери: Калитвинцев й Литовченко – я у них пройшов хорошу школу. Плюс мене почали викликати до юнацьких збірних, виграв Чемпіонат Європи серед юнаків у 2009 році. Це все пов’язано для мене з “Динамо-2”.
– За головну команду “Динамо” Ви так і не зіграли. А чи були шанси?
– Так. У мене був шанс зіграти у Кубку України. Але напередодні я грав за молодіжну команду й отримав травму. Я повинен був як раз виходити у Кубку, але, у підсумку, так і не поїхав на той матч.
Є шанс переграти “Динамо”
– Незабаром “Десна” гратиме з “Динамо” у Кубку України. Наскільки для Вас це буде принципова гра?
– Відразу після того як я пішов з “Динамо” – так, ці матчі були принциповими. Але з часом це почуття минуло. Так, це мій колишній клуб, але не більше того. Я завжди готуюся до кожної гри: “Динамо”, “Шахтар” або інші команди – однаково. Я серйозно ставлюся до кожного матчу.
– У цьому сезоні “Динамо” багато критикують. Як ви вважаєте, у “Десни” є шанс пройти киян у Кубку?
– Чому ні? Я думаю, що наша команда не гірше, ніж деякі клуби Прем’єр-Ліги. Так що шанс є завжди. Я думаю, буде хороша гра.
– Як кажуть, в 2012 році у Вас була можливість переїхати до французького “Евіану”. Чи дійсно була така пропозиція і чому трансфер не відбувся?
– Так, пропозиція була. У той час я грав за молодіжну збірну України. Я був у “Евіані” тиждень. Цей варіант мені знайшло “Динамо”. У них хороші зв’язки, здається. Я приїхав у Францію, зіграв один товариський матч. Зіграв добре, все було нормально. У мене був зворотний квиток, але мені говорили: “Залишайся, зараз між собою вирішує керівництво”. Я залишився, вийшов на тренування. Але мені подзвонили, і сказали, що я їду. Не знаю, можливо, клуби не домовилися…
Божевільна підтримка збірної у Донецьку
– Розкажіть про переможний для Вас і для України чемпіонат Європи U-19. У чому секрет того успіху?
– У нас була хороша, міцна команда. Грали хлопці, які знають один одного з 14-15 років. Був колектив, всі билися один за одного. Плюс хороший підбір футболістів. Якщо подивитися на склад: Денис Гармаш, Кирило Петров, Сергій Кривцов – всі хлопці, які зараз грають у футбол на вищому рівні. Плюс хороший тренер.
– Ігри того чемпіонату проходили у Маріуполі та Донецьку. Як у Донецьку підтримували команду? Чи не було якихось проблем?
– Ні, абсолютно. Божевільна підтримка, забитий стадіон. Кричали, нас підтримували що у Маріуполі, що у Донецьку. Було дуже приємно.
– Ви багато пограли у Прем’єр-Лізі. Який матч для Вас найбільш пам’ятний?
– У Прем’єр-Лізі всі ігри непередбачувані. Сьогодні ти можеш обіграти “Динамо”, а у наступному матчі програти команді, яка знаходиться на останньому місці. 11 березня цього року ми з донецьким “Олімпіком” грали проти “Ворскли”, програвали 0-2, але за 7 хвилин забили три м’ячі. Обіграли полтавчан 3-2. Всі говорили: “Це “Барселона”!”
Плюс гри з “Шахтарем” і “Динамо” завжди жорсткі. Ігор було багато. Одну виділити складно.
Мета – перемога
– В “Десні” Ви нещодавно. Чи відчуваєте себе своїм у колективі?
– В “Десні” у мене багато знайомих. З Єгором Картушовим ми грали у збірній України до 17 років. Я знаю Луку Коберідзе, плюс знав Волкова… Мені не було важко влитися у колектив. Хлопці відразу добре мене прийняли. Все добре.
– В останніх двох матчах чемпіонату, проти “Полтави” і “Руху”, “Десна” програла. У чому причина невдач?
– Таке буває у команди. Насправді до цього ми не програвали, здається, 8 ігор і пропустили, за винятком Кубка, 1 гол. Я думаю, це був хороший період. Потім у матчі з “Полтавою” ми вели 1-0, були моменти. Ми не забили. Таке буває у футболі: одна елементарна помилка, ми пропускаємо гол, плюс видалення… Це емоції. Звичайно, емоції потрібно тримати при собі, але у футболі всяке буває. “Руху” програли: моя помилка теж була. Це футбол. Зараз буде домашній матч. Ми постараємося зіграти добре і переграти “Гірник спорт”.
– На що націлена “Десна” у останніх трьох матчах до зимової перерви?
– Тільки на перемогу. Потрібно по-максимуму брати очки. Навіть у 2 іграх чемпіонату потрібно обов’язково завоювати 6 очок. Бачите, одна невдала гра і ми з третього місця скотилися на шосте. Так що потрібно вигравати.
– Зараз відрив “Полтави”, що займає друге місце, від “Десни” – 10 очок. Чи реально у цьому сезоні боротися за Прем’єр-Лігу?
– Звичайно реально. Ми зараз одну гру зіграємо вдало і можемо повернутися на 3 місце. Чемпіонат довгий і, я думаю, “Десна” може виходити у Прем’єр-Лігу.
– Наскільки для футболістів важлива підтримка вболівальників і чи відчуваєте Ви її тут, у Чернігові?
– У Чернігові у нас дійсно хороша підтримка. Люди приходять у будь-яку погоду, підтримують. Це дуже важливо, коли на домашніх матчах є глядачі, коли тебе підтримують.
Зіграти за “Мілан” – реально
– У Чернігові грають кілька футболістів грузинського походження. ФК “Чернігів” у якості капітана на поле виводить колишній гравець “Десни-2” Теймураз Мчедлішвілі, а за жіночу “Легенду-ШВСМ” виступає Натія Панцулая. Ви з ними знайомі? І чи можна говорити про грузинську діаспору у чернігівському футболі?
– Я знаю тих хлопців, які грають у “Десні”: з Коберідзе ми з одного міста, а з Арвеладзе я познайомився тут, в Україні. А про цих футболістів я не знаю… Не чув.
– Ви граєте під 33 номером. Натія Панцулая, що прийшла у “Легенду” минулого літа, теж обрала 33 номер. Це просто збіг, чи він щось означає для футболістів грузинського походження?
– Я перший раз граю під 33 номером. Завжди грав під номером 3. Але у “Десні” під ним виступає Павло Щедраков. Тому я вирішив додати ще одну трійку і взяв номер 33.
– Що найскладніше при грі на Вашій позиції – центрального захисника?
– Найголовніше – надійність. Нічого не потрібно придумувати. Потрібно грати просто: якщо є якась небезпека – вибив м’яч, зіграв просто і тобі ніхто нічого не скаже. Я думаю, надійність – найголовніше. Потрібно відбирати м’яч і віддавати. Усе.
– Наскільки відомо, Ви вболіваєте за “Мілан”. Італійці за підсумками цього сезону повернуться у Лігу Чемпіонів?
– Я думаю, що вони зараз купили хороших футболістів. Але це ще не означає, що вони доб’ються результату. Потрібен час, потрібно, щоб команда зігралася. Я думаю, буде важко, але вони повинні виходити у Лігу Чемпіонів. Вклали великі гроші і вони повинні їх виправдати.
– Ви вважаєте, що Вам за свою кар’єру реально зіграти за “Мілан”?
– Реально все. Деякі люди у 26 тільки починають грати у футбол і потім добираються до “зірок”. Завжди реально. Якщо потрапиш у хорошу команду і покажеш себе – тебе помітять. Ніколи нічого не пізно.
– Чого б ви побажали чернігівським вболівальникам?
– Я хочу побажати терпіння. Я розумію, що останні ігри були невдалими. За них я можу тільки вибачитися. Можу пообіцяти, що у найближчих іграх ми, по-любому, обрадуємо наших уболівальників. Інакше не повинно бути. Приходьте на матчі і вболівайте за нас.
