Студент Олексій Тимошенко: прилуцька Пантера
Сьогодні, 17 листопада, відзначається Міжнародний день студента. Напередодні свята ми зустрілися з одним з деснянських студентів – воротарем “Десни” U-21 Олексієм Тимошенко та дізналися про його футбольну кар’єру, незвичайний для воротаря зріст, та навіть забитий м’яч. Втім, це далеко не все теми нашої розмови…
Воротар-голеодор
– Розкажіть про те, як прийшли у футбол…
– У футбол я прийшов дуже давно – у п’ять років. На перше тренування мене привели батько та мама. Вони хотіли, щоб я не сидів вдома. Спочатку я займався карате, але потім переключився на футбол. Після першого ж футбольного тренування зрозумів: хочу займатися тільки цим. Так, з п’яти років, й почав займатися. Спочатку ставився до цього не серйозно… Але, напевно, все моє свідоме життя, воно постійно пов’язано з футболом.
– Ви з Прилук. З цього міста вийшло багато колишніх гравців нашого клубу, зокрема Ваш колега – воротар Сергій Умен. Ви знайомі з ним? Й взагалі, чи вболіває зараз прилуцька молодь за «Десну», чи хоче грати за чернігівський клуб?
– З Сергієм я не знайомий, хоча дуже б хотів познайомитися. У Прилуках багато хто хоче грати за «Десну», у нас є багато талановитих хлопців, але я помітив, що молодь чомусь не вірить у те, що може потрапити у головну команду Сіверщини.
– Ви вихованець клубу «Європа» (Прилуки). Раніше команда грала у Другій лізі чемпіонату України. В якому стані вона зараз?
– «Європа» – це, у першу чергу, клуб, який мене виховав. Раніше у нього було дуже гарне фінансування, команда грала у Другій лізі. Зараз також є гарні гравці, хороші діти, хороші випускники, але… фінансування та умови зараз не найкращі, тому піднятися вище обласного рівня на цей час клуб не може.
– 20 травня 2015 року у прилуцькому дербі у рамках чемпіонату області серед юнаків Ви, виступаючи за «Європу», забили гол у ворота ДЮСШ (Прилуки) (гра закінчилася з рахунком 6-0, – прим.). Пам’ятаєте, як це було?
– Оґо! Я вже навіть не згадаю… У тому матчі у нас було двоє воротарів, а ось польових гравців не вистачало. Тому я був вимушений грати на позиції правого півзахисника, але як забивав, чесно кажучи, вже не пам’ятаю…
– Після 2016 року, коли, наскільки я розумію, Ви закінчили футбольну школу, й до 2018, коли Ви прийшли у «Десну», у Вашій статистиці є пробіл. Де грали у цей час? Й як потрапили у нашу команду?
– За цей час я грав у чемпіонаті області за ФК «Прилуки», виступав у районних змаганнях за ФК «Манджосівка» (Манджосівка), до того ж в мене була серйозна травма – перелом руки зі зміщенням. Відновлюватися довелося майже рік. У цьому сезоні я грав у чемпіонаті Ніжинського району за «Безуглівку». У цій команді я познайомився з Олександром Шарилом – він зараз теж гравець «Десни» U-21. Разом ми зіграли десь 5 матчів за «Безуглівку». А вже після закінчення чемпіонату Саша зателефонував та запропонував поїхати у «Десну» на перегляд.
Коли тренери ставлять «хрест»
– Якщо у XX сторіччі зустрічалися воротарі маленького зросту, достатньо згадати колишнього голкіпера мінського «Динамо» Олексія Хомича, чий зріст був 172 см, то зараз маленьким вважають, наприклад, воротаря «Наполі» Давида Оспину (183 см). Ваш зріст – 173 см. Чи не заважає він кар’єрі воротаря?
– Стосовно зросту – дуже важно, якщо чесно. До того як потрапити у «Десну» я втратив майже всі надії. Більшість тренерів казали, що з мене нічого не вийде… Але ці думки лише додавали мені мотивації працювати над собою. Хоча якщо б був більший зріст, думаю, мені було б простіше.
– Чому обрали саме шлях воротаря, а не, скажімо, нападника?
– Не знаю. Я не бачу себе на інших позиціях. У полі мені не подобається грати. Ворота – це моє все.
– Дуже часто воротарі з маленьким зростом вирізняються стрибучістю. Наприклад відомого голкіпера Франтішека Планічку (172 см) саме за цю якість називали «Празький кіт». Як у Вас зі стрибучістю та чи є у Вас якесь прізвисько?
– Це, напевно, мій великий плюс – стрибучість. Стосовно інших моїх якостей, думаю, їх повинні оцінити мої партнери та вболівальники: адже збоку видніше. А щодо прізвиська… у «Європі» тренер вигадав мені псевдо – Пантера.
– Зараз Ви – другий воротар «Десни» U-21, тобто у клубному воротарському рейтингу Ви – четвертий. У футболі, як відомо, може статися будь-що. У скільки відсотків Ви оцінили б вірогідність того, що у сезоні 2018/19 зможете з’явитися на полі у рамках УПЛ?
– Мені здається, я ще не зовсім готовий, є над чим працювати. Стосовно відсотків… На те, що ПСЖ у 1/8 фіналу Ліги чемпіонів сезону 2017/18 пройде «Барселона» давали менше 1%. Ну й я теж оціню свій шанс зіграти за основний склад в УПЛ в один відсоток.
– У цьому сезоні «Десна» U-21 ще не перемагала. Чому? Та який зараз психологічний стан у команді?
– Були матчі, у яких я б не сказав, що ми поступалися по грі. Наприклад у зустрічі з «Чорноморцем» (поразка 0-2, – прим.) ми не були гірше. Але не можемо реалізувати свої моменти. Напевно, це головне чого нам не вистачає – забитих голів. Щодо психологічного стану… Колектив у нас достатньо дружній. Ми всі хочемо виграти, й те що постійно чогось не вистачає – тисне.
– До кінця календарного року на «Десну» U-21 чекають ще три календарні матчі. Зможете виграти?
– Будемо намагатися. Але хто зна… Тим більше мені складно про це казати, бо у цьому сезоні я ще не грав, й від мене мало чого залежить. Будемо намагатися.
– У вівторок, 20 листопада, збірна України зіграє товариський матч з Туреччиною. Чи будете дивитися та чи буде перемога?
– Дивитися буду обов’язково. Будемо вірити у перемогу. Зараз збірна набрала непоганий хід, тому я впевнений у нашій перемозі.
– Це буде гра яка не матиме жодного турнірного значення, адже це навіть не Ліга Націй. Чи важливо перемагати у таких зустрічах?
– Мені здається, перемога у товариських матчах надає впевненості. Не тільки гравцям, а, у першу чергу, вболівальникам.
Студенти рухають країну
– Розкажіть де та на кого вчитеся…
– Я вчуся у Прилуцькому гуманітарно-педагогічному коледжі імені Івана Франка на вчителя фізичного виховання, на останньому, четвертому курсі. Вчуся очно, але зараз перевівся на індивідуальне навчання. Після закінчення коледжу хочу вступити до Національного університету «Чернігівський колегіум».
– Чому пішли на вчителя фізкультури та чи був якісь вибір, чи бачите себе тільки у цьому напряму?
– Все життя у мене – це спорт, футбол. Я більше ніде себе не бачу, не уявляю іншого заняття у житті.
– Чи складно поєднувати навчання та професійну футбольну кар’єру? Чи складніше стало вчитися після того як прийшли у «Десну»?
– Поєднувати складно, але час від часу я їжджу у Прилуки, ходжу у коледж. Так що, у принципі, наче все встигаю.
– У Вас індивідуальне навчання. Як до цього ставляться викладачі?
– Деякі йдуть на зустріч, а деякі не вважають, що те чим я займаюся – це щось серйозне. Але все ж більшість тих, хто йде на поступки…
– Історія дня студента доволі сумна: у 1939 році під час антинацистських виступів у окупованій Чехословаччині був смертельно поранений студент-медик Ян Оплетал. Тому, фактично, це свято – нагадування про те, що студенти повинні боротися за свої права. Ви вважаєте, чи потрібно студентам сьогодні, у 2018-му році, боротися за свої права, бути політично активними?
– Звичайно, треба боротися за свої права. Студенти – це нове покоління, з новим баченням, з новими думками, світлими думками. Тому мені здається, що саме студенти повинні рухати країну уперед.
– Чи плануєте якось святкувати?
– Ще не знаю… У мене у суботу інші плани, тому, напевно, ніяк не відсвяткую.
– Щоб Ви побажали студентам, серед яких, на 100 відсотків, є вболівальники нашого клубу?
– Вболівальникам бажаю ніколи не опускати руки, любити «Десну», ходити на матчі нашої команди, підтримувати. Підтримка трибун дуже важлива для футболістів. Студентам хочу побажати триматися. Незабаром сесія. То ж треба запасатися нервами та терпінням.