Сторінками історії: зародження чернігівського футболу

На рубежі XIX -XX століть фут-бал (так називали тоді цю гру) розлетівся по світу. Він знайшов себе скрізь, де росте трава і світить сонце. І навіть там, де трава не росте – на пляжах і витоптаних, немов кінськими ногами, майданчиках. Захоплююча гра, якій судилося стати найпопулярнішою на планеті, не обминула й українських земель, що знаходилися на території кількох держав. І ось уже більше століття вона прописана, зокрема, у нас, на сіверянських теренах..

…А починали «дворянські поросята»

Восени 1913-го на древньому Валу в Чернігові можна було спостерігати екзотичне як на той час видовище. На майданчику поблизу чоловічої гімназії і дворянського пансіону хлопчаки завзято ганяли шкіряну кулю. Виглядало це, можна сказати, кумедно, але воднораз скільки ж було азарту та завзяття! І дев’ятого жовтня про це повідомила щоденна газета «Черниговское слово».

Деяку інформацію про те, як у Чернігів прийшов фут-бал, знаходимо також у книзі спогадів Сергія Хитуна «Дворянские поросята», що побачила світ в американському Сакраменто в далекому 1974-му. Саме так – дворянськими поросятами – називали дітей з дворянських сімей, котрі, навчаючись у класичній гімназії, мешкали у спеціально для них відкритому пансіоні-приюті. У книзі, яка увібрала живий дух обстановки в пансіоні, містить характеристики вихованців і вихователів, викладачів гімназії, є і такі рядки: «Барон Александр Михайлович фон дер Дригген был отставным артиллерийским поручиком. Уполномоченный директором следить за спортивной жизнью молодых дворян, он выписал из Петербурга морскую восьмивесельную шлюпку, закупил лыжи, тенисные ракеты, футбольные мячи и шингарты, рапиры, шлемы и панцири для фехтования». А ще, так би мовити, у футбольному контексті згадується учитель Шовень. Молодий француз «завзято підбивав, не шкодуючи своїх модних паризьких черевик, футбольний м’яч вище всіх, чим відразу завоював собі повагу спортсменів Пансіону». Безпосередньо ж перші футбольні баталії С. Хитун не описує. Можливо, тому, що на той час навчання у гімназії він уже закінчував.

Проекзаменувала Боярка

Наводячи вищезгадану замітку із «Черниговского слова», один із сучасних дослідників зародження футболу в регіонах України акцентує увагу на тому, що уже в 1914 році, якби не завадила війна, команда з міста на Десні мала б зійтися у матчі 1/8 фіналу чемпіонату Росії з киянами. І робить припущення: «футболу» в Чернігові повинно було бути більше». Можливо, і справді більше. Але – не набагато. В усякому разі, ось яку інформацію подибуємо у книзі Анатолія Коломійця «Киевский футбол на рубеже веков:

«У 1914 році з’явилися нові команди, і серед них приміська команда селища Боярка під однойменною назвою. Команда «Боярка» провела два матчі в Чернігові, де перемогла місцевих футболістів із загальним рахунком 12:0. Однак про майстерність цієї команди складно судити, оскільки рівень футболу в Чернігові, мабуть, все ж був дуже низький». Додамо, що дванадцять голів побувало і у воротах боярської команди. Причому – впродовж одного матчу. Але сталося це майже через століття – у травні 2005 року, коли у рамках групового турніру другої ліги чернігівська «Десна» приймала Боярку на стадіоні імені Гагаріна.

Що ж стосується включення Чернігова для участі на першому етапі чемпіонату Росії-1914, то, мабуть, це було пов’язано насамперед зі статусом міста. А яким був тодішній футбольний потенціал губернського центру, засвідчили матчі із заштатною Бояркою.

Футбол думали поховати

Перша світова, революційні потрясіння… Етап зародження чернігівського футболу завершувався уже за нової влади. Як повідомляла наприкінці грудня 1919-го губернська газета «Знамя советов», «по инициативе ВКСМ приняты меры к организации спортивного общества «Спартак». І з нового року це товариство розгорнуло діяльність. Разом із тим для незаможних городян, мешканців навколишніх сіл і «утриманців будинків пролетарського студентства» відкрився осередок фізкультури «ВУЗ». Пріоритет тут віддавався футболу. Були створені і активно діяли три команди. У мороці небуття не потонув і такий факт: у ті роки футбольними «королями» Чернігова були брати Кукуєвицькі. А влітку 1922-го була проведена перша губернська спартакіада, до програми якої входив і футбол. Однак…

У жовтні того ж року губернська рада з фізкультури і спорту прийняла рішення: «закрыть футбольно- атлетическую лигу Черниговщины как не проводящую идеи пролетарського спорту». А серед пропозицій по ” пролетаризації гри ” була, наприклад , така . Розбивати все поле на квадрати , в кожному з яких міг зайняти місце лише один футболіст і мав передавати м’яч партнеру , затримуючи його не більш п»яти секунд. Як відомо, згодом дії Пролеткульту як у спорті , так і в мистецтві.були визнані абсурдними. І хоча домінуючими вони не стали, але, так би мовити, покаламутили воду.

У тіні баскетболу

Тим часом у Чернігові першим в Україні здобув прописку і почав бурхливо розвиватися баскетбол. Влітку 1921 року при військово-спортивному клубі були створені перші чоловічі баскетбольні («Вікторія» і «Зірка») і жіноча команда. А через рік у місті спостерігався справжній баскетбольний бум – налічувалося 20 чоловічих і 8 жіночих команд. Єдиний на весь Чернігів майданчик з 12 годин дня до восьми вечора був зайнятий для тренувань. А по неділях влаштовувалися тренувальні матчі. І чернігівки блискуче виступили на Другій всеукраїнській спартакіаді, яка відбулася влітку 1924 року в Харкові. У фінальному поєдинку вони упевнено здолали харків’янок. Відтак чотирьох баскетболісток з берегів Десни включили до складу збірної України для участі у Другому всесоюзному святі фізкультури у Москві. Так спортивний Чернігів уперше було представлено на всесоюзній арені.

А що ж футбол? Уперше на участь всеукраїнські змагання чернігівська команда була включена у 1923 році. У рамках І Всеукраїнської спартакіади вона мала помірятися силами з командою Юзовки (так до 1924 року називався нинішній Донецьк), але на гру не з’явилася. Аналогічна історія повторилася у 1924-му, коли на таких же змаганнях нашим землякам мали протистояти киянам. До цього матчу були випущені перші у Києві футбольні афіші. Однак пароплав, на якому добиралися чернігівці, сів на мілину. В найближчі ж роки вони уже на перших змагальних етапах вони були биті харків’янами, краматорцями, вінничанами. Рахунки – 2:10. 0:7. 1:4.

У свою чергу Ніжин і Прилуки ‘’засвітилися” на IV Всеукраїнській спартакіаді у 1927 році У грі між ними сильнішими (5:3) виявилися ніжинці. які потім поступилися команді Кадіївки – 0:8.

Кликала Соколка

Головні футбольні баталії в Чернігові з кінця двадцятих і до середини тридцятих точилися на Соколці. У 1924 році губернські відділ місцевого господарства і рада фізкультури розробили проект першого чернігівського стадіону. Згодом такий спорткомплекс виріс на Олександрійській площі (орієнтовно – перетин сучасних проспекту Миру і вулиці Щорса). І Соколка ( так називали стадіон) служила спорту (передовсім – футболу) до 1959-го. А відтак поступилася місцем новому житловому масиву.

Забігаючи наперед, також зазначимо, що у 1936 році в Чернігові з’явився ще один стадіон Він виріс у міському саду – на території, яка у вісімнадцятому столітті належала чернігівському архієпископу. Під час воєнного лихоліття, коли тут розташовувалася зенітна батарея, стадіон неабияк постраждав від ворожих бомбардувань. І друге його життя почалося у шістдесяті. А на початку п»ятдесятих на вулиці Вокзальній виріс стадіон «Локомотив», який узяв на себе значну частку тренувальних і змагальних навантажень.

Кубок республіки – у чернігівської дітвори

Вперше перемогти у змаганнях всеукраїнського рівня чернігівці спромоглися у 1939-му році. І зробити це вдалося хлопчакам з обласного центру на чолі з молодим тренером. По свіжих слідах про здобуття Кубка республіки серед дитячих команд розповідала обласна газета «Більшовик». Були в тій замітці і такі рядки: «У квітні при чернігівському Палаці піонерів з учнів шкіл міста організувалася футбольна команда. Керівництво нею було доручено тренерові Саші Норову. І зразу ж розпочалися наполегливі заняття. Вперта праця, міцна дисципліна і згуртованість забезпечили нашим юнакам перемогу над дитячими футбольними командами Білої Церкви, Києва та Харкова. Вони, як і хлопці із Дніпродзержинська, вийшли у фінал. Гра відбулася на прекрасному київському стадіоні ім. Єжова (тепер – стадіон «Динамо» ім.Лобановського). У першому таймі майбутні чемпіони, схвильовані і вражені незвичайною обстановкою, грали якось несміливо, не використовуючи всіх своїх можливостей. Тайм закінчився з рахунком 1:1. Але після перерви за перші 10 хвилин гри Ноня Норовлянський забив у ворота “Сталі” два м’ячі. І як потім не намагалися дніпродзержинці зрівняти рахунок, це їм не вдалося. Матч закінчився перемогою чернігівців з рахунком 3:1. Так у Палаці піонерів на найвиднішому місці з’явився срібний кубок з вінцями, помереженими виноградними гронами».

Спартаківський злет

У 1935 році вперше було розіграно футбольну першість недавно створеної області. Як і очікувалося, чемпіоном стало чернігівське «Динамо». Але воднораз стрімко набирав сили чернігівський «Спартак». І він спромігся «вистрелити» уже в сезоні-1938. Було виборено першість всесоюзного спортивного товариства «Спартак» по другій групі (незвільнені команди). Фінальний турнір, в якому зійшлися переможці попереднього етапу, проходив у Чернігові. Дома ж і стіни допомогли. Зустрівшись у додатковому матчі з футболістами Нальчика, господарі поля виграли з рахунком 1:0. А через рік ця ж команда успішно виступила в чемпіонаті України, який відповідно до сили команд проводився у трьох групах. Переможцем третьої і став чернігівський “Спартак”, який здолав усіх своїх суперників: з однаковим рахунком 3:2 – житомирське “Динамо” та вінницький “Спартак” і 2:1 – кіровоградський “Сільмаш”.

Чемпіонати стали регулярними

Починаючи із 1947–го, футбольні чемпіонати Чернігівщини стали регулярними.  А повернення до мирного життя було далеко непростим. І невипадково переможцями тих перших перегонів виходили армійські команди. Адже щоб по-справжньому розвивати футбол у виробничих колективах , спочатку треба було налагодити , поставити на ноги саме виробництво. А в Чернігові у той час базувався полк дальньої авіації, котрим командували і де служили залюблені у футбол люди. І «Вимпел», завоювавши чемпіонське звання у стартовій першості, підтвердив його в наступному сезоні. Потім успіх команди льотчиків обласного центру повторив прилуцький МБО ( міський Будинок офіцерів ).

З їх легкої руки чернігівці і прилучани нікого не подпускали до найвищої сходинки п’єдесталу пошани обласних чемпіонатів майже до кінця п’ятдесятих. Тричі виборювала чемпіонське звання «Зірка» з обласного центру, яку тренував Олександр Лебедєв. Двічі – «Машзавод» (Прилуки) і АТК (Чернігів), раз – прилуцький «Авангард». Потім , з 1959 року , настав « зоряний час » футболістів Ладана із тамтешнього заводу протипожежного обладнання .
Що ж стосується виступів чернігівських команд наприкінці сорокових – у п’ятдесяті на всеукраїнській арені, то тут якихось кардинальних змін у порівнянні з довоєнним періодом не сталося. Шоправда, у 1952 році, виступаючи у першій півгрупі другої чемпіонату УРСР, чернігівський «Локомотив посів друге місце. А «Зірка» у 1954-му виграла першість залізничних військ СРСР.

Єрошин – попередник Кузнєцова

Захисник всесоюзного рівня. І, як-то кажуть, далеко не останній. Саме таким показав себе уродженець Ніжина Олександр Єрошин. Це – найбільш яскрава фігура в історії чернігівського футболу першої половини двадцятого століття.

Свій шлях у дорослому футболі Сашко починав сімнадцятилітнім, виступаючи за ніжинський «Спартак». А після воєнного лихоліття знайшов себе в армійській команді Будинку офіцерів Свердловська. І грав так, що на нього звернув увагу легендарний тренер легендарного московського ЦСКА Борис Аркадьєв. Але, здавалось би, на що може розраховувати 26-річний новачок-оборонець? В сезоні-1948 армійці втретє поспіль виграли чемпіонат СРСР. До того ж, розгромивши у кубковому фіналі з рахунком 3:0 земляків-спартаківців, червоно-сині вперше у своїй історії зробили кришталево-золотий дубль.Відтак у список 33-х кращих футболістів сезону “команда лейтенантів» увійшла у повному складі – 11 осіб, причому лінія захисту Чистохвалов – Кочетков – Нирков зайняла виключно перші місця. Однак посеред сезону-49 Єрошин таки відвоював собі місце у зоряному футбольному ансамблі.

Блискуче зігравши 8 серпня у Тбілісі проти тамтешнього «Динамо», він потім закривав лівий фланг оборони і в тринадцяти наступних матчах, які армійці провели до кінця чемпіонату, що приніс їм «срібло». А у 1950-му ЦСКА повернув собі чемпіонство.

Золоті медалі вручалися тим гравцям, котрі провели не менше половини календарних матчів. Серед таких був і Олександр. Із 38 календарних матчів він зіграв у 19-ти. Потім провів у класі «А» ще два сезони, виступаючи за харківський «Локомотив». І саме у першій українській столиці кинув свій якір. Але при нагоді залюбки навідувався у рідний Ніжин. І ще. Маємо зафіксувати: з-поміж наших земляків- футболістів першим чемпіоном СРСР (і –відповідно – майстром спорту з цього виду) ніжинець Олександр Єрошин.Так що він – прямий попередник Олега Кузнєцова, котрий у 80-ті пішов далі, ставши гравцем європейського рівня.

Ось такі деякі штрихи до картини чернігівського футболу першої половини минулого століття. Загалом його здобутки, скажемо так, скромні. Разом із тим він набував усе більшої популярності. Народна гра є народна гра. І ноги самі неслися на футбольний майданчик чи сільський вигін, переповнювали єство величезним бажанням поцілити у ворота чи узяти пенальті. І, бувало, навіть випадковий спостерігач хутко перетворювався на палкого уболівальника.

Футбол ставав як масовішим, так і організованішим. І, зрештою, у1960-му в Чернігові, була заснована команда, яка мала демонструвати футбол уже іншого – майстерського ґатунку. Однак про це – іншим разом.

Віктор Муха