Основи нового навчально-тренувального процесу в Десні від Олега Базилевича
Пропонуємо вашій увазі уривок з книги Олега Базилевича “Система, або роздуми про футбол”. Перші експерименти. Чернігівська “Десна” та основи нового навчально-тренувального процесу
Тренерський дебют
Це був мій тренерський дебют – чернігівська “Десна”. І одразу довелося зіткнутися з питаннями, про існування яких до сих пір доводилося знати лише тільки з чуток. Так я почав пізнавати систему організації радянського футболу не як гри, а, так би мовити, як різновиду суспільно-корисної трудової діяльності. Команда була профспілкова. Нею займалося відразу кілька няньок – обласний комітет партії, обласний виконком, обласний комітет профспілок та обласний спорткомітет. І від того, наскільки керівники цих ланок тодішньої влади любили і розуміли футбол, залежало практично все.
Ми провели підготовчий період, як слід потренувалися взимку 1969-70 рр. Застосували певну послідовність вправ і чергування моделей підготовки, тобто робили саме те, ефективність чого я так хотів перевірити. Вийшло! Звичайно, зірок з неба ми не хапали. Та й наївно було б припускати, що команда, яка перед тим досить невдало виступала у третьому дивізіоні чемпіонату СРСР, тобто у другій лізі, раптом стане одразу застосовувати тактичні нововведення на зразок тих, що показували англійці на останньому чемпіонаті світу. Але ми добре провели сезон 1970 року, з’явилися швидкості, команда, стала рухатися і загалом виступила неочікувано успішно – зайняла 11-е місце серед 22 команд України та Білорусі.
І тут сталося непередбачене. Команду розформували за рішенням першого секретаря Чернігівського обкому партії, такого собі Уманця Миколи Васильовича. Здається, його якраз навесні цього року і призначили на цю посаду. Він викликав мене до себе і промовив наступне: “За область відповідаю я, і мені потрібні досягнення в сільському господарстві, а не в футболі”. Що тут скажеш. З цього приводу у всесоюзному сатиричному журналі “Крокодил” навіть був опублікований фейлетон, який висміював недалекого керівника, що одним розчерком пера залишив без футболу цілу область УРСР.
У моїй тренерській долі це був перший, але далеко не останній приклад некомпетентного втручання можновладців у спортивні справи. Скільки їх було ще, керівників різного рангу, калібру і рівня недолугості, які вершили долі того, про що вони й гадки не мали…
Але як би там не було, саме у чернігівській “Десні” вдалося вперше в історії радянського футболу управляти тренувальним процесом на основі його моделювання, а саме планувати і отримувати певний, заздалегідь заданий результат тренування.
Основи роботи в підготовчий період і тренування футболістів
На прикладі цього першого підготовчого періоду розглянемо суть питання. Увесь підготовчий період був розбитий на етапи. На першому, базовому етапі, основна увага приділялася розвитку аеробних якостей організму, тобто, просто кажучи, загальної витривалості. Досягалося це за рахунок тривалих, переважно бігових, вправ, з використанням методу “повторного” навантаження після невеликих пауз, і тільки при значеннях пульсу не вище 150-160 ударів в хвилину. Саме такий режим роботи дозволяє підняти загальну “аеробну” витривалість.
Звичайно, аеробні якості не були самоціллю – я ж тренував футболістів, а не бігунів на довгі дистанції. Ці якості служать лише фундаментом для розвитку інших, специфічних футбольних можливостей, увага яким приділялася вже на наступних етапах підготовки. Але, не пройшовши базовий етап, не підготувавши відповідним чином організм спортсмена та його серцево-судинну систему, успішно вирішувати спеціальні завдання не можна. Тільки на основі формування необхідних аеробних якостей потім ведеться робота над мішаними, аеробно-анаеробними механізмами. А потім вже застосовуються спеціальні вправи для розвитку спеціальної швидкості і швидкісної витривалості, анаеробних за своєю природою. Адже футболіст повинен бігати не просто швидко, а й робити багато ривків на максимальному для себе зусиллі, і швидко відновлюватися після таких ривків. Такі вправи, можуть і повинні виконуватися в зоні пульсу 170-200 ударів на хвилину.
Всіх, хто хоче розібратися, що таке аеробні і анаеробні механізми забезпечення організму енергією, відішлю, як це було прийнято раніше говорити, до спеціальної літератури, або, як прийнято говорити тепер, Гугл їм на допомогу. Адже ця книга – не про фізіологію, а про футбол. Зараз задовольнимося тим, що зазначимо: всі види тренувальних навантажень, які ми використовували, були розділені на три групи, які ми назвали моделями – “А”, “В” і “Д”. Кожна з них має свою конкретну функціональну спрямованість.
На цьому треба зупинитися докладніше. Основний принцип спортивного тренування взагалі – повторюваність навантаження. Плануючи такі повтори, слід розуміти, в який саме момент часу, через який інтервал вони повинні робитися. Для цього звернемося до основного графіку.
На графіку видно, що, досягнувши піку до моменту закінчення навантаження, пульс спортсмена, та й взагалі будь-якої здорової людини, проходить кілька фаз зниження. Можна умовно виділити три послідовні фази цього зниження: швидкого, середнього і повільного. Повторюючи навантаження в цих фазах, можна домогтися певного, заданого ефекту.
Припустимо, ми повторюємо певне навантаження через не більше ніж полтура-двохвилинний паузу, у фазі швидкого зниження пульсу, поки він не опустився нижче 140 ударів за хвилину. Результат – поліпшення аеробних властивості організму, тобто його загальної витривалості. Тренування, збудовані за таким типом, об’єднуються в модель “А”.
Всі типи витривалості розвиваються саме у такому режимі.
Ми можемо повторити навантаження через більший інтервал – від двох з половиною до чотирьох хвилин. В такому випадку на момент початку повтору пульс буде знаходиться у фазі свого “середнього” зниження і складе 110-140 ударів в хвилину. В результаті ми домагаємося поліпшення швидкісно-силових, анаеробних якостей. Такі тренування складають модель “В”.
Третій варіант – ми повторюємо те саме навантаження через 5-8 хвилин, коли пульс знаходиться у фазі свого повільного зниження і становить 110 ударів в хвилину і нижче. Тоді відбувається підтримка і закріплення досягнутого раніше рівня розвитку як аеробних, так і анаеробних якостей організму спортсмена. Ці тренування відносяться до моделі “Д”. В цьому режимі можна збільшити загальний об’єм роботи, яка виконується на тренуванні та вирішувати інші задачі, про які ми ще поговоримо окремо.
Вже значно пізніше, коли я читав лекції на курсах сертифікації тренерів, мене якось запитали, чому саме “А”, “В” і “Д”, а не, скажімо, “А”, “Б” і “В”. Справа у тому, що з самого початку ми з А.М.Зеленцовим для цілей дослідження виділяли 5 фаз зниження частоти пульсу після закінчення навантаження: “А”, “Б”, “В”, “Г”, і “Д”. Кожна з них відрізнялася певними особливостями. Але з суто практичних міркувань користуватися таким розділенням режимів для підготовки футболістів було досить незручно. Адже під час тренування, особливо на етапі швидкого зниження пульсу, “вловити” переходи між фазами і використати їх було технічно складно. Та й загальне планування різних видів навантажень для проведення і окремих тренувань, і цілих підготовчих зборів, виявилося б занадто складним і непрактичним. Тому ми вирішили не використовувати проміжні фази “Б” і “Г”, а лише основні “А”, “В” і “Д” – так воно й закріпилося.
Тренувальний ефект формується також з урахуванням інтенсивності виконання вправ. Інтенсивність контролюється за допомогою пульсу, виміряного в кінці кожного повторення. Так, наприклад, проводячи заняття типу “А” в зоні пульсу 170 і більше уд / хв, тренер домагається підвищення швидкісний і швидкісно-силової витривалості. При меншій інтенсивності навантаження (пульс 150-170 уд / хв.) отримують розвиток змішаних аеробно-анаеробні видів витривалості. Якщо інтенсивність навантаження ще нижче (пульс не перевищує 150 уд / хв.), заняття типу “А” буде сприяти розвитку аеробних механізмів енергозабезпечення і загальної витривалості організму.
Інтенсивність виконання вправ впливає і на тренувальний ефект занять типу “В” і “Д”. Слід зазначити, що заняття типу “А” при мінімальній інтенсивності, як і заняття типу “Д” при максимальній, не проводяться.
Таким чином, варіюючи інтенсивність занять та тип повторення навантаження, тренер може досягати запланованого ефекту щодо розвитку певних якостей і функціональних можливостей гравців.
Вище ми говорили про те, що аеробні і анаеробні якості організму фізіологічно протилежні одна одній, оскільки мають в своїй основі різні біохімічні процеси забезпечення здатності м’язів виконувати роботу. Тому тренування, які відносяться до різних моделей, недоцільно поєднувати в одному занятті. Однак в ході підготовчого періоду ми повинні використовувати оптимальне поєднання цих моделей, міняючи співвідношення різних видів роботи на кожному окремому відрізку всього періоду.
Ми розділили весь підготовчий період на три етапи, і кожен з етапів – на 15-денні мікроцикли. Для кожного етапу і кожного мікроциклу був визначений відповідний варіант поєднання різних моделей. Ми поступово зменшуємо питому вагу навантажень за моделлю “А” і збільшуємо за моделлю “В”, лише трохи варіюючи за моделлю “Д”. Іншими словами, основний алгоритм підготовчого періоду – поступове зменшення обсягу аеробної роботи “в режимі А”, збільшення анаеробної роботи “В” при збереженні обсягу роботи підтримуючого типу “Д”. Такий метод планування занять дозволяє вийти з підготовчого періоду зі значно підвищеним рівнем функціональної підготовки гравців. Тобто досягти потрібного нам поєднання аеробних і анаеробних якостей.
Наведу приклад загального планування підготовчого періоду – тут вже з чотирма мікроциклами, а не з трьома, як вперше було зроблено у Чернігові. У такий спосіб основний алгоритм роботи у підготовчий період реалізується більш плавно.
Окремо слід сказати, чому тривалість мікроциклів не повинна перевищувати 14 – 15 днів. Причина в адаптації. Організм спортсмена адаптується до навантажень, однорідних за своєю функціональною спрямованістю. Проявляється це в тому, що тренувальний ефект різко знижується. Тому після 14-15 днів треба запроваджувати нові тренування – але з урахуванням необхідності поступової зміни відповідних режимів тренування.
Під час підготовчої роботи також виконуються і спеціальні вправи, націлені на покращення роботи з м’ячем, індивідуальної і колективної тактики гри. Треба зауважити, що на тлі переважання аеробних навантажень за моделлю “А” індивідуальна робота футболіста з м’ячем обов’язково трохи погіршується. Зате на тлі переважання пакету навантажень моделі “Д” можна досягти прогресу в розвитку індивідуальних навичок.
Тут давайте трохи зупинимося і заглянемо ще трохи глибше. Базові навички роботи з м’ячем, тобто все те, що складає основу індивідуальної техніки футболіста, розвивається на фундаменті загальної координації рухів. А вона формується, так би мовити, разом з організмом. Сказане означає, що гравець, виходячи з дитячо-юнацького футболу, вже повинен володіти цими індивідуальними навичками. Надалі ці навички, звичайно ж, можна і потрібно вдосконалювати, але, після досягнення 17-20-річного віку докорінних поліпшень індивідуальної техніки досягти, як правило, не можна.
По-іншому йдуть справи з індивідуальною тактикою. Цьому вчаться все футбольне життя. Мова йде про такі навички, як, наприклад, відбір м’яча у підкаті, персональна опіка чужого гравця, або обманний маневр нападаючого, спрямований на звільнення від такої опіки і прийом м’яча. Але, повторю, якщо до 20 років футболіст досі погано зупиняє м’яч, тобто останній відскакує від першого як від стінки; або настільки технічно слабкий, що при роботі з м’ячем не може навіть підняти голову і подивитися, де його партнери – такому футболісту у великому футболі робити в принципі нічого. Його спеціальна координація і просторова чутливість виконуваних рухів, його диференціювання зусиль вже сформувалися, і я не знаю жодного прикладу, коли дорослий “дерев’яний” футболіст міг би стати, як прийнято говорити, “технічним”.
Аналогічні справи і зі швидкістю. “Повільні” гравці, наприклад, нападники, які володіють хорошою технікою і поставленим ударом, але які до 20 років не можуть ні від кого втекти, теж безперспективні з точки зору вищих спортивних досягнень. Ніякі тренування тут вже не можуть кардинально допомогти. А ось якщо нападник швидкий і гострий, але тільки на коротких відрізках, тобто йому не вистачає дистанційної швидкості, то цей недолік можна усунути відповідними тренуваннями. Адже фізіологічна основа швидкості у нього вже від природи є.
Зупиняюся на цих питаннях так докладно, щоб було зрозуміло, що вся тренувальна робота в футболі взагалі і у підготовчому періоді зокрема, не може змінити основ фізіології організму, але дозволяє її, так би мовити, “вдосконалити”. Розкрити вже наявні можливості, але не створювати нові. Тренер – не чарівник, він не творить чудес. Він просто вибудовує навчально-тренувальний процес так, щоб розвинути ті чи інші якості, необхідні його підопічним для реалізації на поле його концепції гри. І підготовчий період, вільний від змагань, дає для цього насправді безцінну можливість.
Послідовність і чергування навантажень підготовчого періоду, які я вперше застосував у чернігівській “Десні”, показало, що воно дозволяє отримати запланований ефект і вивести організм спортсмена на новий рівень функціональної підготовки. Прстіше кажучи, у грі це проявляється в тому, що футболісти тепер можуть виконувати на полі більший обсяг роботи, бігати швидше, частіше здійснювати ривки, менше втомлюватися і ефективніше відновлюватися прямо під час матчу.
Тепер це азбука, яку, до речі, деяким нашим тренерам не завадило б іноді повторювати. Але тоді це було маленьке, а точніше, велике, відкриття. Адже метод проб і помилок, який повністю панував у підготовці футболістів, давав непередбачувані результати. Наприклад, загальні обсяги навантажень підготовчого періоду збільшувалися, але результат цих навантажень був випадковим – якісь якості вдавалося покращити, якісь ні, а деякі і зовсім просідали.
При цьому панувала така точка зору, що обсяг і інтенсивність навантажень треба постійно, з року в рік підвищувати. Провідні московські інститути і вчені наполягали саме на такому, зовсім ненауковому, підході. Зараз він може здатися щонайменше дивним, проте тоді ми жили в країні, в якій все треба було з року в рік неухильно підвищувати. Ту ж продуктивність праці, добробут трудящих, обсяги виробництва сталі і прокату, врожайність кукурудзи і т.д. І все це треба було робити за вказівкою з Москви. Тому і в футболі всі повинні були все неухильно збільшувати. По-іншому, напевно, і бути тоді не могло. Всі тренери писали звіти, в яких показували, як у них зросла інтенсивність і збільшився обсяг. Звісно, більшість тренерів ставилися до цього формально, і займалися, що називається, приписками. Хоча деякі тренери намагались виконати ці “наукові” московські вказівки.
Пам’ятаю, до сезону 1959 року нас готував відомий тренер Олег Ошенков. Він намагався повністю виконати “наукові рекомендації”. Прагнув істотно збільшити обсяг і інтенсивність навантажень, вважаючи, що в результаті команда буде більше і краще рухатися на полі. Однак, не маючи уявлення про фізіологічні основи спортивного тренування і працюючи практично наосліп, як і всі тренери тоді, він не міг спланувати отримання бажаного результату. Він завантажив нас в підготовчому періоді так, що ми просто стогнали. Почалися навіть і проблеми зі здоров’ям. Результат такого тренувального впливу, побудованого за принципом “зробимо так – подивимося, що буде” не може прогнозуватися. Тобто є випадковим.
Першу половину сезону ми провалили, в основному через кумулятивну зимову перевтому. Тренеру довелося залишити свій пост. В’ячеслав Соловйов, який прийшов на зміну Олегу Ошенкову, не став змушувати нас виконувати неможливе. Він начебто виправив становище, команда стала рухатися краще, і ми закінчили чемпіонат на 7 місці. Однак я чудово пам’ятаю свої відчуття в матчах другого кола, і всі мої товариші відчували те ж саме. Почуття перевтоми поступово пройшло, з’явилися якісь сили. Це відбувалося на рівні фізіології організму, щось як би зрушилася з місця.
Кумулятивний ефект. Тоді я, молодий ще футболіст, вперше з ним зіткнувся. Виявилося, що той пакет навантажень, який запропонував нам Олег Ошенков, через півроку дав саме такий незапланований, непередбачуваний результат. Провал першого кола списали тоді на старого тренера, відносний успіх другого кола приписали новому тренеру, але що реально тоді сталося, як водиться, мало хто зрозумів. Секрети дивовижних властивостей і особливостей організму людини лише починали відкриватися.
А от результат, отриманий нами в “Десні”, був запрограмований з самого початку. Результат не в сенсі набраних очок або зайнятого місця, а в сенсі зрушень у стані організму, які ми хотіли отримати, застосовуючи тренування конкретної функціональної спрямованності. І цей результат остаточно переконав мене в тому, що ми обрали вірний шлях.
https://libera.store/uk/author/writtenBook/114
