Іван Чаус: "Я вірю у Десну"
Сьогодні, 14 вересня виповнюється 50 років колишньому президенту ФК “Десна” і екс-віце-президенту Професійної футбольної ліги України, а нині – президентові ФК “Полісся” (Добрянка) Івану Чаусу. Напередодні ювілею ми поговорили з Іваном Петровичем про його роки у “Десні”, історію “Полісся” і, звісно, не оминули тему Ярмоленка.
Від боргів до успіху
– Дев’ять років Ви були президентом “Десни”. Зроблена велика робота: від збанкрутілого клубу до одного з найкращих в ПФЛ. 5 років Ви були віце-президентом ПФЛ України, 25 років Ви очолюєте ФК «Полісся». Досить серйозний період в українському футболі, що найбільше запам’яталося за цей час?
– Перше – коли я прийшов у 1999 році, це була одна з найнижчих точок падіння “Десни”. Останній рядок у турнірній таблиці. Це був серпень, з команди всі розбіглися, 10 місяців не платили зарплату, боргів було – від відключених телефонів до боргів перед місцевими кафе. Ми намагалися домовитися з якимось кафе, щоб годувати команду, але куди б ми не пішли, скрізь “Десна” була винна від 50 до 150 тисяч. Спочатку ситуація була безвихідна. Начебто всі обіцяли допомогу… У підсумку, по суті, перші 2-3 роки ми розгрібали борги. Безгрошів’я було найбільшою проблемою. Місто почало виділяти якісь гроші, у межах 600-800 тисяч гривень, плюс десь 300 тисяч давав бюджет області. Усе. На ті часи виходити у Першу лігу, боротися за неї з бюджетом 1 мільйон гривень – було нереально. Знаходили моменти, щоб заробити. Титульних спонсорів знайти було важко. Загалом, десь до 2003-04 років було дуже погано. Після приходу до влади Соколова та Мельничука розуміння прийшло.
Яскраво запам’яталися і негативні, і позитивні моменти. Позитивні моменти – те, що ми збудували правильну структуру від дитячого футболу до “Десни”. По суті, “Десна” була народною командою. Її так любили, що пробачали все. Найголовніше – у нас була система дитячого футболу. Була вироблена система стимулювання і футболістів, і тренерів. Ми зробили фарм-клубом “Десни” “Полісся” з Добрянки. Але це був більше, ніж фарм-клуб. Туди стояла черга. Футболісти розуміли, що потрапляючи у “Полісся”, є великий шанс потрапити у “Десну”. Ми дали шанс багатьом місцевим футболістам спробувати свої сили у “Десні”. Відвідуваність була одна з найбільших в Україні. Місцевих футболістів було до 90% команди.
Ще запам’ятався вихід у Першу лігу, приїзд “Шахтаря” у Кубку України. Гру з донецькою командою відвідала рекордна кількість глядачів – 16800 осіб. Запам’яталася й історія першої появи Ярмоленка у стартовому складі “Десни”, у матчі проти луцької “Волині”. Мені довелося особисто вмовляти Юхима Школьникова і Олександра Томаха, щоб його поставили у склад. Це було складно, але я переконав. І не помилився. Андрій тоді забив 2 м’ячі і був визнаний кращим гравцем матчу.
– Чому повірили саме в нього?
– Я дуже ретельно за ним стежив з 15 років, дзвонив тренерам. Сам неодноразово відвідував матчі з його участю. Він прогресував, виділявся. Хоча недоліків теж було не мало. Права нога слабка, не достатньо вміла гра головою… тоді він грав на позиції нападника. Спочатку Андрій успішно дебютував у складі «Полісся», а через декілька місяців переведений до «Десни».
– Чи правда, що перша пропозиція по Ярмоленку надійшла від Віталія Кварцяного?
– Так. Це було наступного дня після гри з «Волинню». Ніколи не забуду його слова: “Віддайте нам цього хлопця”. А Коли ми грали проти ФК «Нефтяник» з Охтирки, там вже стояли камери “Шахтаря”. На останню гру чемпіонату проти “Динамо-2” приїжджав директор академії донеччан, на предмет початку переговорів про перехід Ярмоленка. Андрію було запропоновано два варіанти: або “Шахтар”, або “Динамо”. Ярмоленко обрав “Динамо”.
Коли приїжджали підписувати контракт, Ігор Суркіс запитав: “Яка у тебе зарплата була в Десні?” Ярмоленко відповів: “Тисяча гривень”. Суркіс сказав: “Ти йдеш поки у “Динамо-2″, там невелика зарплата, у тисячу доларів”. Ярмоленко погодився. Я засміявся. Кажу: “Ігоре Михайловичу, а можна зробити хоча б дві?” Він йому зробив авансом зарплату 2 тисячі доларів.
Від Скепського чекали більше, ніж від Ярмоленка
– За часи Вашого президентства з «Десни» до “Динамо” перейшли три футболісти – Олександр Романчук, Андрія Ярмоленко і Денис Скепський. Хто з них здавався найбільш талановитим саме на момент переходу у стан киян?
– Скепського ми не продавали. Його до Києва відвезла мама, ми на нього не мали особливих прав. Ми думали, що більшого досягне саме Скепський. Які причини завадили? Можливо, травми, якісь інші моменти, але у Скепського вірили, вірили що він доб’ється більшого. По юнакам він показував дуже зрілий футбол.
Романчук прийшов до нас років у 18-19 і показував зрілу гру на брівці. Він був добротного рівня футболіст, але тренери ставку робили більше на Скепського. Романчук теж зробив непогану кар’єру, але йому, на мій погляд, завадили травми розкритися до кінця.
– У 1992 році, у віці 25 років, Ви створили ФК «Полісся». Відповідно в цьому році “Поліссю” 25 років. Розкажіть, як з’явився цей проект, та чому він з’явився саме у Добрянці?
– Тоді я ще сам грав у футбол за “Домобудівник”, потім за чернігівське “Динамо”, потім, коли створив “Полісся”, за “Полісся” грав. Після закінчення педінституту приїхав до батьків. Грали дві команди – Ріпки і Добрянка. Я інтуїтивно зайшов подивитися. І мені стало соромно, що на тому стадіоні, на якому я в дитинстві бігав, команда Добрянки програвала з великим рахунком. А грали хто в чому: хтось в кедах, хтось в бутсах, хтось босоніж. М’яч ледь не волейбольний. Після гри я зібрав команду, сказав: “Хлопці, ви не засмучуйтесь. Давайте купимо форму, створимо клуб і будемо через декілька років не тільки чемпіонами району, а й чемпіонами області», – жартома сказав, але так воно і сталося. Поступово мене це заразило. У жовтні 1992 року був створений клуб. А невдовзі збудований один із найкращих стадіонів області. Напевно, це одна з небагатьох аматорський команд, яка має безперервну історію виступів протягом 25 років зі своєю філософією. Вісім років ми були фарм-клубом “Десни”. За цей час Романчук, Гавриш, Ярмоленко, більше 60 футболістів, які заграли у різних командах, пройшли через “Полісся”.
– Чи пам’ятаєте момент запрошення до «Десни»?
– У 1999 році була зустріч зі збірною штату Каліфорнія. Жіноча команда грала з “Легендою”, а чоловіча – з “Поліссям”. Матч викликав такий ажіотаж, що близько 5 тисяч уболівальників навколо поля стояли. Бабусі йшли з сусідніх сіл. Через 2 тижні мені надійшла пропозиція від керівництва області очолити Десну.
– Наскільки я розумію, зараз у “Полісся” грає Ваш син Максим. Розкажіть про його спортивну долю…
– Ні, у свій час він грав, але зараз грає у житомирському “Поліссі”, у другій лізі. На мій погляд, коли я простежував юнацькі команди, 1994 рік був одним з найбільш успішних. Денис Безбородько 1994 року народження зараз у “Десні”, Олександр Панов, Максим Чаус, Олексій Череда, Дмитро Задерецький: ціла плеяда гравців, які десь заграли.
“Десна” повинна брати своє
– “Полісся” у цьому сезоні вже кілька разів грала з “Десною-2”. Які перспективи, у гравців “Десни-2”, на ваш погляд?
– У “Десни-2” досить кваліфікований тренер Сергій Бакун. Але загальна проблема нашого чернігівського футболу у тому, що футбол впав рівнем. Чому впав? Чи багато у нас полів з’явилося у області, спортивних шкіл? Після розпаду СРСР було зроблено дуже мало для розвитку спортивних шкіл. Ті люди, які талановиті, вони з’являються. Але системного випуску немає. З огляду на те, у яких умовах тренуються, складно зробити футболістів високого класу.
Поки не буде кардинальних змін в чернігівському футболі, що залежить і від керівників міста, області, спонсорів, то… не проблема в “Десні-2”, а проблема в самому дитячому футболі. Нам потрібно терміново розвивати інфраструктуру. Ставити тренерів з новим підходом, не шкодувати грошей на стажування дитячих тренерів в іноземних клубах. Закордоном вони всі працюють за однією методикою, в одній системі. А у нас бачення дитячого тренера таке, у дорослому футболі – інше. Повинна бути вибудувана система від першого семирічного хлопчика, який приходить у футбол, до “Десни”. Вони повинні працювати по одній системі. Тренери повинні отримувати не 2-3 тисячі гривень, а 10-15, тоді у них буде інша мотивація.
– Чи була у “Десни” можливість у цьому сезоні все-таки зіграти у Прем’єр-Лізі?
– Я думаю так. На мій погляд, є несправедливість і недоліки, у тому числі і “Десни”. Завжди був спортивний принцип – все вирішується на футбольному полі. “Десна”, вже коли був закритий шлагбаум, усі помилки виправила. На мій погляд, “Десні” потрібно було дати якийсь шанс, знайти порозуміння з федерацією. А “Верес” цим скористався, хоча у них ні стадіону свого немає, нічого… Сталася велика трагедія, в першу чергу для футболістів та їх прихильників, і великий урок для всіх. Виявляється, як і у країні, так і у федерації футболу, не все вирішується на футбольному полі. У 1994 році саме «Верес» вилетів з Вищої ліги, але за рішенням виконкому був залишений у Вищій лізі далеко не за спортивним принципом…
– У цьому сезоні, на Ваш погляд, що потрібно зробити команді, щоб повторити успіх?
– Я вірю у “Десну”, і вірю, що вона потрапить до Прем’єр-Ліги. Зараз не найвдаліший початок першого кола. Але скільки праці і емоцій було влито у попередній сезон… Очевидний факт, що таке може статися. Хоча я був присутній на грі “Десна” – “Колос”. Там просто незрозуміле вилучення Волкова призвело до поразки. Але за рівнем гри, з фінансової стабільності, крім “Десни” дуже мало команд, які можуть претендувати на Прем’єр-Лігу. “Десні” потрібно брати своє. “Десна” завжди сильна у другій половині чемпіонату. Зараз був більше психологічний надлом. Тим більше кожна команда грає проти “Десни”, як проти потенційної команди Прем’єр-Ліги, і настрій проти “Десни” особливий. Я вірю у клас футболістів, тренера, Олександра Рябоконя, який чітко розуміє, що йому потрібно. На мій погляд, найстабільніша і за складом, і з питань фінансів – “Десна”. По грі я не бачу кращих команд, ніж “Десна”. Я вірю у «Десну».
