Ігор Теннак: ««Десні» під силу перемогти «Львів»»

Ми продовжуємо серію інтерв’ю з ветеранами нашого клубу. І сьогодні пропонуємо Вам розмову з захисником, який залишив помітний слід в історії “Десни” – Ігорем Теннаком. Про футбольну кар’єру, Олександра Рябоконя, секрет гри в обороні та ще багато цікавого

Від Донецька до “Десни”-82

– Ви народилися у селі Уруччя, яке зараз входить до складу Мінська. Але починали кар’єру у донецькому “Шахтарі”. Як з Білорусі переїхали до Донецька?

– Батько був військовим. Я був у Німеччині, потім переїхав у Скопин (Рязанська область Росії, – прим.). Після Скопина батько пішов у відставку. Його сестра жила у Донецьку, туди ми і переїхали. У Донецьку пішов у школу. Як всі пацани, став грати у футбол. Років у 10 записався у групу підготовки при команді майстрів “Шахтар”.

– У “Шахтарі” Ви провели 5 сезонів, але за основу так й не зіграли. Чи була можливість?

– Я грав за основний склад на зборах. Травми… Отримував травми. Ми грали з московським “Торпедо” товариську гру на зборах, ще не знаючи, що через 2 тижні гратимемо з ними ж на кубок. Я порвав зв’язки і поїхав… За юнацьку збірну СРСР підвернув гомілкостоп. Так не щастило. Коли підлікувався, поїхав у “Кривбас”.

– У 1975 році Ви перейшли у “Кривбас”, з яким виграли два поспіль “золота” шостої зони другої ліги чемпіонату СРСР. Але у 1977 році “Кривбас” пішов на підвищення у Першу лігу, а Ви опинилися у “Десні”, яка у тому році тільки повернула собі звання команди майстрів. Чому не підвищилися у класі з “Кривбасом”?

– Я тоді розглядав багато варіантів від інших клубів: Запоріжжя, “Зеніт” (Ленінград), Нікополь… У Чернігові мені дали квартиру. Я сказав: “Якщо дасте квартиру, піду в “Десну”…” До того ж гроші, умови… Та й Чернігів мені подобався. Зелене місто.

– Чому обрали саме “Десну”, і яким взагалі був процес зміни клубів у СРСР?

– Мені дуже сподобалося місто, та й, не буду приховувати, матеріальні умови теж. Але у 1980-му році я пішов у “Зорю”, після першого кола. На той момент “Десна” була найсильнішою за всю історію клубу. Протягом всього першого кола ми пропустили 4 голи: два “дурня” та два пенальті. Пішов я, Павлов і Кудя. Я думав про перехід у “Зеніт”, московське “Торпедо”, “Авангард” (Рівне), “Нікополь”, “Торпедо” (Томськ) та “Барикади” (Волгоград). А поїхав у “Зорю”: ближче додому, та й начальник команди, Сергій Шкляр, з яким ми разом грали у “Шахтарі”, умовив. Грав там півтора року. Але потім народилася дочка. Дружина каже: “Досить, давай назад”. Так повернувся у “Десну”.

– У Чернігові Ви вперше опинилися у 1977 році. Напевно, за 42 роки місто змінилося. Розкажіть яким він був Вашими очима: Чернігів-77?

– Коли я грав, ми посіли друге місце у другій лізі – це вважалося успіхом для області. На той момент (“срібло” “Десна” завоювала у 1982 році, – прим.) ніхто подібних успіхів не досягав. Тоді для нас це було досягненням. Вже потім “Десна” вийшла у Прем’єр-Лігу… А у той час Друга ліга була набагато сильніше нинішньої Першої ліги. Друга ліга була дуже сильною…
А щодо Чернігова, то він таким був як і зараз – красивим. Хоча зараз фонтани, все облагороджено, дороги роблять, поле футбольне з підігрівом – стало гарніше. Все змінюється з плином часу. Життя покращується.

– Ви пограли у “Десні” разом з Олександром Рябоконем. Він прийшов в команду молодим, Ви були вже більш досвідченим гравцем. Яким був Олександр Дмитрович у той час і як його прийняли у Чернігові?

– Здатний, перспективний. Хоча я не тренер і не спостерігав за ним пильно…

– У “Десну” Ви приходили двічі (з перервою на гру за “Зорю”). Який матч або який період запам’яталися найбільш яскраво?

– Пам’ятаю всі сезони. Якщо ти професіонал, то повинен виходити та показувати гідний рівень. Так, було, що ми програвали. Це футбол, лотерея… У 1977 році, коли ми тільки зібралися, фактично це був “Хімік”, який до того грав серед колективів фізкультури. Команда була слабкою. Потім з кожним роком все краще і краще. Приїжджали гравці: Кудя, Павлов, Гена Горшков. Так і зайняли у 1982 році Друге місце. А у 1980-му могли б стати і першими, якби не пішли…

Захисник з власними фанатами

– Потім не шкодували, що не залишилися на півсезону, а пішли у “Зорю”?

– Ні. Потрібно ж будувати своє життя. Якщо тобі пропонують у тричі більше грошей, то чого відмовлятися?.. Тим більше від Луганська близько до рідного Донецька, до батьків.

– Були якісь історії в “Десні”, які приємно згадати?

– Я довгий час не знав, що у мене було чоловік 15 персональних фанатів. Фанатів… Ти ж граєш, не зважаєш на трибуни. Буває летить м’яч, ти борешся, трибуни гудуть: “Ооооо… Виграв!” Одна дівчинка після матчу постійно прибігала, віддавала мені шоколадку й убігала. А я навіть не знаю хто вона…

– Ви грали у захисті. Що головне при грі в цьому амплуа?

– Надійність. Потрібно забезпечити 0. Ти забезпечуєш 0, хлопці попереду забивають. Навіть якщо не забивають, то команда не програє… Захист: воротар, чотири захисника та опорний півзахисник – повинні захищати ворота…

– Кажуть, що захисник повинен “дозріти”, набратися досвіду і тому зовсім молодих гравців на ці позиції випускають рідко. Ви вважаєте, який вік або який досвід повинен бути у ідеального захисника?

– Коли я повернувся з “Зорі” у команді з’явилися талановиті молоді хлопці: Олег Кузнєцов, Коля Литвин. Ми працювали разом. Я розповідав, показував. А як же? Передаєш досвід тому, хто подобається. Колі я міг напхати, він терпів. А Кузнєцов… Не даремно ж його взяли у “Динамо” (Київ): він заграв й на якому рівні!.. А Сергій Сапронов?.. Поки не взявся зміцнювати себе фізично, постійно ламався на зборах. Начебто і здатний, повинен грати, а зламаний. А футбол – це ж конкуренція… Та й я закінчив зарано. Міг ще років 5 пограти точно.

– А чому вирішили закінчувати?

– Дружина сказала: “Все, досить з мене футболу, вдома тебе не бачу, постійно на зборах”. Потім значився на КСК, а грав за “Текстильник”. Команда стала чемпіоном області. Я починав тренувати “Текстильник”, дорослих. Але не вийшло. За сімейними обставинами довелося виїхати у Кривий Ріг. Ющенко пропонував мені працювати з захисницями жіночої “Легенди”. Але не пішов я по тренерській роботі… А зараз кажуть, може і можна закінчити курси. Але мені вже 65 років… Зараз вже нічим не займаюся. Пенсіонер. Відновлюю здоров’я і мрію у неділю прийти пограти. Щонеділі об 11 ранку ми граємо на стадіоні імені Гагаріна.

Мій зять Віталій Комарницький – колишній футболіст, грав за “Кривбас”, харківський “Металіст”, “Геліос”, молодіжну збірну, а зараз працює з командою до 19 років. Онук Данило теж футболіст – грає у Харкові за команду U-14.

“Десна” та перша шістка

– Напевно стежите за виступами “Десни”. Як Вам команда у цьому сезоні?

– Мені подобається. Команда хороша. Звичайно, все впирається у фінанси та грошовий стимул – це велика справа. Пам’ятаю, ми з “Кривбасом” у 1976 році грали проти харківського “Металіста” у Кривому Розі. Якщо ми обіграємо харків’ян, то далі – чемпіонський графік. Тренер каже: “Сьогодні преміальні не 80 рублів, а 150”. Ось тобі й стимул. Грошова мотивація існувала завжди. Її ніхто не відміняв. “Металіст” ми тоді обіграли 2-0.

– Перед “Десною” у нинішньому сезоні стоїть завдання потрапити в Єврокубки. Реально?

–  “Десна” наближається до сильних команд чемпіонату, але чи готова зараз до єврокубків, важко сказати. Мій прогноз – 6 місце. Але подивимося – це футбол…

– “Десна” зможе перемогти “Львів”?

– Таких прогнозів ніхто ніколи не дасть… Чи під силу “Десні” перемогти? Так, під силу. Але подивимося як складеться гра…

– Нещодавно почалася весна. Якою, на Вашу думку, буде ця весна для “Десни”?

– Думаю, вдаліше торішньої. Набралися досвіду, команда трохи посилилася. Найголовніше те, що діється у країні. У нас же спорт не розвивається… Держава не приділяє уваги спорту. Якщо у країні буде нормальна економіка, увага до спорту, то будуть рости й результати.

– Нещодавно був Міжнародний жіночий день. Розкажіть чи багато жінок у Ваш час ходило на футбол та чим, на Ваш погляд, приваблює уболівальниць цей вид спорту?

– Звісно ходили. В основному ходила молодь. Хоча, звичайно, жінок було менше, аніж чоловіків. У свій час серед глядачів розігрувалися лотереї: якщо збігся номер квитка, можна було виграти машину: “Москвич” або “Запорожець”. Була зацікавленість. Жінкам я бажаю здоров’я. Миру нашій країні. Щоб наша велика країна, Україна, піднялася на той рівень, який вона заслуговує.