Футбольному клубу "Десна" (Чернігів) - 59 років!
Футбольному клубу “Десна” (Чернігів) – 59 років!
17 квітня 1960 року вперше чернігівський футбольний клуб провів офіційний матч. В рамках чемпіонату Другої ліги СРСР групи “Б” чернігівський “Авангард” (згодом перейменований в “Десну”) в Кіровограді зіграв з місцевою “Зіркою”. Результат не втішний – 3:0, але це не має важливого значення, головне, що саме з цієї дати веде свою історію чернігівський клуб.
І сьогодні ті ж Фаворови, Картушов, Безбородько та інші продовжують шлях, який розпочинали Володимир Ломако, Валерій Кравчинський, Іван Камишев, Михайло Йоффе та Олександр Каленюк.
Зі святом, рідний клуб! Лише перемог та нових звершень, Чернігів заслуговує на сильну команду!
Пропонуємо вашій увазі уривок з книги про історію Десни, яка готується до друку. Автор – чернігівський журналіст Віктор Муха.
1960. Усе було вперше
Бігом – у… клас «Б»
Наприкінці 1959-го газета «Советский спорт» з властивим тому часу пафосом зазначала, що наступний рік «увійде в історію вітчизняного футболу як сезон крутого підйому масовості та майстерності радянських футболістів, і стане новим небувалим оглядом молодих дарувань найбільшого загону нашого спорту». Ще п’ять років тому, підкреслювало видання, в країні було лише 44 команди майстрів. А в новому сезоні тільки український футбол в класі«А» і «Б» буде представлений 39 колективами. 36 із них входитимуть у дві самостійні зони класу «Б», організацію і проведення змагань яких покладено на республіканську Федерацію футболу.
Цілком природно, що розширення, як тоді писали, «кордонів великого футболу» торкнулося і Чернігова. Адже у попередньому чемпіонаті СРСР в класі «Б» Україну представляли 22 команди, розкидані по трьох різних зонах. І уже майже не залишалося обласних центрів, які були б осторонь цих змагань.
Замітка мала – резонанс великий
У далекому 1960-го в засніженому Чернігові жваво обговорювалися три події, Містяни, у чиїх квартирах уже світилися невеликі екрани громіздких телевізорів, запрошували своїх родичів і сусідів на перегляд 10 лютого телевізійної передачі з Москви. Це був перший обмін програмами між Центральною Московською і Київською студіями телебачення. А можливим він став завдяки впровадженню найдовшої в Європі кабельної трансляційної лінії. Великий резонанс мали також гастролі у місті на Десні популярного дуету артистів-гумористів Тарапуньки і Штепселя. А ще в центрі уваги (принаймні, багатьох чоловіків ) опинився футбол.
“У цьому році чернігівська команда “Авангард” візьме участь у розіграші першості країни з футболу серед команд класу “Б”. До її складу увійшли кращі футболісти області . Серед них – воротар В. Ломако, гравці В. Кравчинський, Ю. Школьніков, О. Фінкельберг і інші, – інформував 10 лютого 1960 року читачів “Деснянської правди” голова обласної ради союзу спортивних товариств і організацій В.Татур. – Тренером команди призначений колишній гравець київського “Динамо” Олександр Щанов. У ці дні “Авангард” приступить до тренувань. А ще найближчим часом у Чернігові почнеться реконструкція і благоустрій міського стадіону. У його будівництві візьмуть участь У ті січневі дні далекого 1960-го в Чернігові жваво обговорювалися три події. Чимало городян громадськість, комсомольці, молодь. Будова оголошується комсомольською”.
Київсько – коростишевський “десант”
Створенням команди безпосередньо займався один із секретарів обкому компартії Воронін. Микола Федорович був не просто любителем, а справжнім знавцем футболу. І не дивно: у Чернігів він приїхав із Харкова – міста, що славилося й футболом. А ось Чернігів наприкінці п’ятдесятих усе ще залишався одним із небагатьох обласних центрів України, які не мали, як тоді говорили, звільненої футбольної команди. Більше того, сильнішими у ті роки були футболісти з Прилук, які передовсім і представляли Чернігівщину в чемпіонаті України серед колективів фізкультури. Втім, клас “Б” – це уже зовсім інша справа. Тож, погодивши свої дії з “папою” ( так називали першого секретаря його підлеглі ), Воронін викликав на розмову уже згадуваного Татура, а також голову обласної секції футболу О. О. Маркіна та його заступника М. А. Рожовського і дав їм цілком конкретну вказівку. Відтак уже наступного дня двоє останніх побували в Києві на прийомі у голови Федерації футболу України. Вислухавши “гінців”, М. С. Кузнєцов порадував їх тим, що представництво Чернігова у класі “Б” цілком можливе. Він же рекомендував і старшого тренера майбутньої команди.
Команда майстрів створювалася при облраді ДСТ «Авангард». Але, ясна річ, усе більш-менш істотне узгоджувалося з обкомом партії. І передовсім – кадрові питання. У свою чергу в Чернігівському обкомі до запропонованої кандидатури поставилися прихильно. Як-не-як, за плечима 35-літнього Олександра Щанова були і виступи за київське “Динамо”, і перший тренерський досвід. Грати у футбол він, росіянин, починав у своєму рідному місті Іваново. А у Києві опинився волею обставин.
“Наприкінці 44-го року нас, колишніх футболістів, познімали з фронтів і відправили в тил для подальшого розподілу по різним футбольним командам. Як я розумію, готувалися зустріти вже близьку Перемогу відкриттям чемпіонату СРСР. З фронту мене привезли на збірний пункт до Львова, звідти – у Київ”, – згадував Олександр Іванович. І з Україною Щанов пов’язав усе своє подальше життя. Саме він був капітаном і безсумнівним лідером резервного складу киян у 1949 році, коли динамівці уперше виграли всесоюзний чемпіонат дублерів. З тієї команди вийшли такі відомі майстри, як Йожеф Сабо та Йосип Беца. А Олександр… Він грав головним чином за дубль, провівши в “основі” динамівців упродовж шести сезонів лише 20 календарних матчів. За словами самого Щанова, по-справжньому розкрити форвардські здібності йому, лівому інсайду, завадили численні травми і тренерська чехарда . Повісивши ж бутси на цвях наприкінці 1952-го, коли виповнилося 28, деякий час був начальником рідної команди. Потім трудився у ФШК ( футбольній школі молоді), звідки у ті роки вийшли знамениті у майбутньому і Валерій Лобановський, і Андрій Біба, і Олег Базилевич . А очолюючи “Спартак” із Станіслава (нині – Івано-Франківськ), вивів його у клас “Б”.
Разом зі Щановим до роботи у Чернігові став інший колишній київський динамівець. На той час майстру спорту Анатолію Жигану було 43. До війни і одразу після неї цей захисник, котрого за сміливу і надійну гру прозвали Сталевим, виступав за провідні одеські команди. А у 1947-му його запросили у київське “Динамо». Тут він грав упродовж чотирьох сезонів, записав до свого активу ” 80 календарних матчів в “основі”. Тренерську кар’єру починав з того, що працював у ФШМ, очолював полтавський “Колгоспник”, коли той дебютував у класі “Б”.
Разом зі своїм помічником, теж колишнім захисником «Динамо» Анатолієм Жиганом, він у пожежному порядку зайнявся формуванням складу. Кількох молодих гравців рекомендувала обласна секція футболу. А основна ставка була зроблена на киян, колишніх випускників ФШМ – головним чином з числа тих, хто, виступаючи у сезоні-1959 за коростишевський «Шахтар», виборов Кубок України.
Проблеми ж, що виникали, накочувалися одна на одну. Де мешкати тренерам та приїжджим гравцям? Наскільки ефективними можуть бути тренувальні заняття, якщо до послуг лише тісний спортзальчик на Валу? З ким реально можна домовитися про спаринги, поки команда не виїде на учбово-тренувальний збір? І як краще той збір організувати?
Новопризначеним наставникам “Авангарду” (назва була пов’язана з однойменним спортивним товариством, облраду якого зобов’язали фінансувати команду) виділили кімнату в квартирі на першому поверсі нового будинку – хрущовки в 16-му кварталі (ріг вулиць Щорса і Комсомольської). А у двох інших кімнатах поселили приїжджих футболістів. В основному це були кияни. Серед них і ті, хто у 1959 році виграв для Коростеня Житомирської області Кубок Української РСР. Саме з тамтешнього “Шахтаря” перейшли в “Авангард” Євген Масленніков, Михайло Шанько, Юрій Нікітін, Іван Камишев. І у розпалі сезону, коли загострилася необхідність посилення складу команди, вони згадали: “А у Коростені зараз є гарний воротар”, маючи на увазі тоді ще не відомого Віктора Баннікова. Попереднього сезону він дебютував у класі “Б” у складі житомирського “Полісся”, але в основному “грів лавку”. Оскільки ж команда мала на той час досить надійного досвідченого голкіпера, Баннікова, котрому йшов уже двадцять другий, у міжсезоння … відрахували як безперспективного.
Перші тренування створюваного у Чернігові футбольного колективу проходили у тісному спортивному залі товариства “Спартак” на Валу. А 10 лютого чернігівські любителі футболу одержали можливість уперше побачити гру “Авангарду”. “Минулої неділі, незважаючи на мороз, багато болільників йшли до міського стадіону на Бобровиці. Тут повинен був відбутися матч розіграшу зимової першості області за участю чернігівського “Авангарду”. Команда зараз комплектується, і який болільник у цей день міг залишитися вдома, – писав в обласній газеті “Деснянська правда” спортивний оглядач Сергій Старженецький. – І ось на засніженому полі – “Авангард” і збірна Ніжина. У першій половині (обидва тайми тривали по тридцять п’ять хвилин) жодній з команд так і не вдалося домогтися успіху. А після перерви тренер чернігівської команди т. Щанов заміняє гравця нападу. Під номером дванадцять виступає Школьніков. І на 47-й хвилині, скориставшись тим, що воротар гостей необачно залишив місце, він забиває перший гол. Ще через шість хвилин 11-метровий чітко реалізував Химуля. А на 64-ій хвилині Чеховський збільшив рахунок до 3:0″.
Авангардівці перемогли у зимовій першості області максимально переконливо. Однак попереду були поєдинки уже зовсім іншого рівня. Наприкінці 1959-го Спорткомітет СРСР прийняв рішення збільшити у чемпіонаті Радянського Союзу кількість команд класу “Б” до 142, надавши таке право обласним містам та великим промисловим центрам . Зокрема, українські команди виокремили у дві зони, де передбачалася участь 36 колективів. Відтак з’являлося кілька вакантних місць, завдяки чому великий футбол одержував прописку і на Чернігівщині. Разом з нашими земляками в першій зоні УРСР мали також дебютувати луцька “Волинь”, авангардівці Чернівців, “Динамо” із Хмельницького, дрогобицький “Нафтовик”. А інші суперники… У чемпіонаті – 59 краще інших виступили залізничники Вінниці, котрі фінішували у другій зоні першими. Підсилившись у міжсезоння, нових честолюбних намірів не приховував одеський “Чорноморець”. Як, скажімо, і бронзовий призер двох попередніх сезонів – миколаївський “Авангард” на чолі з недавнім тренером київського “Динамо” Олегом Ошенковим.
А першим спаринг-партнером наших земляків з-поміж команд майстрів став гомельський “Локомотив”, який на той час мав річний досвід виступів у класі “Б”. Поєдинок у Гомелі виграли господарі поля – 2:1. З мінімальним розривом у рахунку чернігівці поступилися і своїм безпосереднім суперникам у чемпіонаті , що наближався – дрогобицькому “Нафтовику” та кіровоградській “Зірці”, зустрівшись з ними в зональних змаганнях турніру республіканської ради товариства “Авангард” у місті Виноградовому на Закарпаття. А потім, за тиждень до відкриття футбольного сезону, була перемога (2:0) у домашній грі з гомельськими залізничниками.
Звісно, те, що «великий футбол» облаштовувався у Чернігові не тільки за умови гострого дефіциту часу, а ще й практично на порожньому місці, не могло не даватися взнаки. А найбільшим «ребусом», ясна річ, виявилася реконструкція стадіону. І коли настав час футбольної прем’єри, то роботи були виконані лише на третину. Зокрема, тільки на половину запланованої висоти піднялася західна трибуна, а східна усе ще так і залишалася дерев’яною.
Перемог – тільки проблиски
Через багато літ Валерій Кравчинський, говорячи про цей матч, якихось його подробиць так і не пригадав. Сказав тільки, що він особисто неабияк хвилювався і що “Зірка” діяла значно гостріше, ніж у їхній контрольній зустрічі на Закарпатті. Господарі поля вигравали багато двоборств, були краще організовані. Що ж, кіровоградці проводили у класі “Б” уже третій сезон, посівши в попередній першості у зональних змаганнях шосте місце. І реальне співвідношення сил віддзеркалилося у рахунку. “Десна”, у воротах якої “розписалися” майстровиті кіровоградські футболісти Петров, Філін і Катков, програла з розгромно – сухим рахунком 0:3. Втім, уже в наступному турі вдалося здобути перше очко. У протистоянні на Республіканському стадіоні зі столичним “Арсеналом” була зафіксована нульова нічия, котра, зрозуміло, більше задовольнила гостей. І ось – офіційний старт.
Зустрічаючись 17 квітня 1960 року в Кіровограді з місцевою “Зіркою”, чернігівська команда дебютувала в класі “Б. У ті роки прийнято було грати за системою дубль-ве, яка передбачала трьох футболістів в обороні, двох – у середній і п’ятьох – у передній (два крайні нападаючі, один – центральний і два напівсередні, або інсайди). Тож у стартовому складі історичного для чернігівського футболу матчу були воротар Володимир Ломако, захисники Валерій Кравчинський, Олег Денисов і Григорій Артеменко, півзахисники Іван Камишев ( капітан команди) і Михайло Йоффе, нападаючі Олександр Каленюк (його у другому таймі замінив Юрій Нікітін).
Більше розчарування приніс домашній матч із залізничниками Вінниці, яким 2 травня в місті на Десні відкривався сезон дебюту команди в класі “Б”. Через багато років про наслідки цієї гри О.Щанов говорив так: “Батьки області, як це часто буває, не стали очікувати, поки команда змужніє – результат їм був потрібний відразу. А ми з рахунком 0:6 програли дуже сильній вінницькій команді, у яку Віктор Степанович Жилін вклав не тільки душу, але і час”.
Коротше кажучи, чернігівське начальство дало волю емоціям, і через півтора тижні Олександра Щанова було відправлено у відставку. Призначення ж нового наставника, як-то кажуть, зависло у повітрі. Відтак обов’язки старшого тренера виконував Анатолій Жиган, котрий був затверджений у цій ролі перед другим колом, яке розпочалося у середині липня. А після “крижаного душу”, влаштованого вінничанами, були домашній програш ровенському “Колгоспникові”, нічия в гостях з ужгородським “Спартаком”, чергові осічки в матчах на виїзді зі львівським СКА й у Чернігові – з одеським “Чорноморцем”. До речі, лік забитим голам авангардівці розпочали лише у п’ятому турі – під час матчу в Ужгороді у воротах господарів поля першим “розписався” М. Шанько, а потім це вдалося зробити А. Гнатюку. І тільки 25 травня, у восьмому турі, чернігівці здобули першу в класі “Б” перемогу.
Житомирське “Полісся” на чолі зі своїми лідерами, майстрами спорту Богдановичем, Осуським, Галбмілліоном приїхало в місто на Десні після гучних перемог над тим же вінницьким “Локомотивом” (4:1) і луцькою “Волинню” (5:1). З оптимістичної ноти житомиряни почали поєдинок і в Чернігові, забивши гол уже на п’ятій хвилині. Однак незабаром, “утікши” від захисників, новий капітан “Авангарду” Є. Масленніков красивим ударом під поперечину зрівняв рахунок. Після цього спробував активізуватися конструктор атак “По¬ліс¬ся” Богданович, але чернігівські захисники В.Кравчинський, О.Денисов, Г.Артеменко щільно його “прикрили”. А одна з подач у штрафний майданчик Є.Масленникова, у якого в той день, здається, виходило усе, обернулася тим, що м’яч, потрапивши в захисника гостей, зрикошетив у сітку.
Втім, за першою перемогою пішла по-особливому затяжна серія поразок. Авангардівці програли в Станіславі, Луцьку, Чернівцях. А потім – уже вдома – поступилися і динамівцям Хмельницького, у яких було лише три очка, – на очко менше, ніж в “Авангарда”. Відкривши рахунок у дебюті поєдинку, господарі поля дозволили гостям відновити рівновагу, а потім і вийти вперед.
Все ж за підсумками першого кола чернігівці відтіснили хмельничан на останню турнірну сходинку. Щоправда, в обох аутсайдерів однаковою виявилася кількість і перемог (2), і нічиїх (3), і поразок (11). І тільки трохи краще співвідношення забитих і пропущених м’ячів (15:36 проти 9:38) дозволило авангардівцям не бути в турнірній таблиці в самому низу.
