Денис Скепський: «Десна найсильніша команда Першої ліги»

Вихованець чернігівського футболу Денис Скепський повернувся в рідне місто напередодні старту сезону 2017/2018. За його плечима виступ за московські “Торпедо” і “Динамо”, запорізький “Металург” і роки, проведені у структурі київського “Динамо”, а зараз він гравець “Десни”, тож не дивно, що саме Скепський став героєм нашого матеріалу.

Денис розповів що головне для футболіста, чому футбол не може набриднути і чи реально “Десні” вдруге поспіль завоювати путівку до Прем’єр-Ліги

«Парфьонов не допомагав»

– На юнацькому рівні Ви займалися футболом у “Юності” і “Десні”?

– Ні, я відразу пішов займатися у “Юність”. Просто у нас у місті одна професійна команда – “Десна”. Вона на той момент підписувала молодих футболістів нашого міста і вже у 14 років я підписав перший контракт.

– Розкажіть про заняття у “Юності”. Наскільки відомо, Ви займалися з більш старшими футболістами?

– Ні, починав займатися футболом я у 21 школі у Валерія Никифоровича Ворони. Він набирав другокласників, а я був першокласником. Але він мене подивився, сказав, що є дані. Він приходив до нас до школи 3 рази на тиждень. Ми бігали у спортзалі. А вже з другого класу нас перевели у ДЮСШ та розформували по віковим групам. У мене залишився тренером Валерій Никифорович, який вів мене до 11 класу, поки я не поїхав.

– Свій перший матч на професійному рівні Ви провели в 2003 році проти “Іллічівця-2”. Пам’ятаєте цю гру?

– Пам’ятаю, коли я виходив на цьому стадіоні (Денис показує рукою на газон стадіону ім. Гагаріна, – прим.), Мені виділили хвилин 15-20. Дуже хвилювався. Отримав жовту картку у тому матчі. Прийшло багато друзів, були батьки. Ну і вік – 15 років. Був повний стадіон, тисяч 7-8. Ми навіть виграли 3-0.

– У 2006 році, тобто у 19 років, Ви опинилися вже у московському «Динамо», в якому на той час був досить зірковий склад: Алєксандр Точілін, Сєргєй Овчинников, Дмітрій Буликін, переможець Ліги Чемпіонів Дерлей… Наскільки складно було адаптуватися, і чи допомагав українець Дмитро Парфьонов, який у той час також був у “Динамо”?

– Парфьонов був, але він не допомагав. Я так розумію, на той час, він у Росії вже добре обжився… Я приїхав туди як гравець дубля, але проявив себе на перегляді і мене вже почали з першої гри підпускати до основного складу. Тижня через 3 після підписання контракту, дебютував за основу. Мені було там легко. Всі були російськомовними, мовного бар’єру не було. Єдине що відрізнялося від київського “Динамо”, у структурі якого я перебував до цього, – у московському “Динамо” довіряли, незалежно від того молодий чи ні. На тренуваннях все виконуєш і, незалежно від того мільйонний у тебе контракт чи ні – на це не дивилися. І це підкупляло. У Києві не довіряли, а у Москві я відчув довіру. Мені там було набагато легше. Я став грати, залучатися до основного складу. Виходити за основу.

– У той час “Динамо” керував Юрій Сьомін?

– Коли я підписував контракт – Сьомін. Я так розумію, саме він давав рекомендації керівництву, про те, що мене потрібно підписати. Але грав я вже у Кобелєва.

Травма “хрестів”

– У 2008 році Ви не грали через розрив хрестоподібних зв’язок. Наскільки складно було відновитися і фізично, і психологічно?

– Психологічно мене підкосив рецидив. Перший раз я порвав зв’язку на початку 2008 року і в кінці 2008 я розірвав повторно. Я витратив півроку на реабілітацію, потім 2 місяці пограв і повторно порвав ту ж зв’язку. Лікарі сказали, що на відновлення потрібен рік. Цей період був складний психологічно. Фізично було неважко. Потрібно було просто чекати. Не можна було форсувати відновлення. Треба було місяць ходити в басейн, значить я плавав, потім потихеньку треба було крутити велосипед – я крутив велосипед… Все поступово. Психологічно було важко через те, що потрібно було витратити багато часу.

– Не було потім підсвідомого бажання берегти ноги?

– Ні. Можливо, тому що був молодий, хотів грати. Тому не було страху. Почав грати і вже не думав про травму.

– У 2011 році Ви повернулися у “Десну” після виступів за “Металург” із Запоріжжя. Чим запам’ятався цей період у Чернігові?

– На той момент я був у оренді у “Металурга”. Після неї повернувся у астраханський “Волгарь”, з яким у мене був контракт. Поки я був у Астрахані, у Запоріжжі змінився тренер, який сказав, що на мене не розраховує. Починався вересень, трансферне вікно закрилося, клуби укомплектовані. Мені запропонували допомогти “Десні” вийти до Першої ліги. Ми практично всі ігри виграли, я грав у основі. Чудові враження. Побув вдома, пограв для рідних уболівальників.

– Ви пограли за білоруську “Белшину” і навіть визнавалися легіонером місяця. Але, наскільки відомо, там було не дуже добре з грошима…

– Зарплату платили вчасно, але не платили преміальні. Уже після того як я пішов, у нас були суди по виплатах преміальних. У Білорусі рівень нашої Першої ліги. Хоча там були сильні БАТЕ та мінське “Динамо”. Період хороший. Я постійно грав в основному складі. Мені здається, для футболіста головне – ігрова практика. Коли граєш – не зважаєш ні на що. Якщо тільки зовсім не платять зарплату і жити нема на що. А коли платять зарплату, преміальні вже другорядні. Плюс, коли ти в ігровому тонусі, підписати контракт з командою не складає труднощів. Коли у “Белшині” змінився тренер і почали прибирати іноземців, мені було не складно перейти у “Полтаву”.

“Десна” – найсильніша

– До цього “Десна” у Вашій кар’єрі була радше перевалочним пунктом. Наскільки серйозно на цей раз прийшли у клуб?

– Контракт підписаний на рік. Головне – грати. Якщо буде мало ігрової практики мене це, звичайно, не влаштує. Чесно кажучи, багато наїздився. Хотілося б, напевно, якусь стабільність. Подивимося як буде. Поки граю мало.

– Після того як “Десну” не пустили до Прем’єр-ліги психологічна атмосфера у команді, як кажуть, була не дуже. Як зараз?

– Все у минулому. У футболі є таке поняття: зіграна гра вже у минулому, її потрібно забути. Чемпіонат пройшов, емоції вже вивітрилися. У кожній грі граємо тільки на перемогу.

– Чи реально “Десні” повторити успіх і вдруге поспіль завоювати путівку до Прем’єр-Ліги?

– Склад залишився, а це дуже добре. Хлопці зіграні, розуміють один одного. Зараз “Десна”, я вважаю, найсильніша команда Першої ліги.

– Хто головні конкуренти?

– «Колос» , який заявляв про те, що у них є амбіції. Вони добре посилилися. І “Геліос”. “Десна”, “Колос” та “Геліос”, я вважаю – трійка найсильніших команд Першої ліги.

– З “Геліосом” незабаром “Десна” гратиме у Кубку України. Чи реально їх пройти?

– Я думаю, так. Це хороша команда, але ми їх обігравали ще у минулому році, коли я грав за “Черкаський Дніпро”. З того часу хлопці у “Геліосі” залишилися практично ті ж самі.

– Це четверта Ваше поява у “Десні”. Який період у клубі для себе вважаєте найбільш успішним?

– У 2015 я добре влився у колектив, себе проявив, увійшов до збірної чемпіонату. Напевно, це найкращий час.

– Ви у футбол більше 20 років. Чому він не набридає?

– У футболі ніколи нічого не повторюється. Завжди щось нове і це підкуповує. Кожне тренування неповторне. І кожна гра неповторна. Тому футбол не набридає.

– Що для Вас, на даний час, головне у житті?

– Залишатися якомога довше у футболі. Я його люблю і знаю. Головне – щоб здоров’я не підвело.