Денис Безбородько: «Грати в Десні - мрія»
Ми продовжуємо серію інтерв’ю з гравцями “Десни”. Напередодні гри з “Динамо” ми зустрілися з корінним чернігівцем, вихованцем шкіл “Десни” та донецького “Шахтаря” Денисом Безбородько і поговорили про ігри проти Адріана Рабйо і Вейна Руні, виступ за молодіжну збірну України, про те, як в Донецьку можна було “потрапити на підвал” за українську символіку і багато іншого.
Шансів зіграти за “Шахтар” не було
– Чому прийшли у футбол та де починали займатися?
– Починав займатися тут, у “Десні”. У 6 років батько привів на футбол. Він якось з самого дитинства прищепив мені любов до цього спорту і потім пішло-поїхало…
– Батько теж був футболістом?
– Ні, він – дворазовий чемпіон України з бодібілдингу, але привів мене чомусь на футбол. Це було його рішення, але мені воно сподобалося.
– Як Вас помітили у школі донецького “Шахтаря” і чи складно було їхати з дому у досить юному віці?
– У 14 років я вже грав за “Десну” у Першій лізі дитячого чемпіонату України. Приїхали селекціонери “Шахтаря”, помітили мене і влітку запросили на перегляд. Я приїхав, побув у команді, поїхав. Мені обіцяли зателефонувати, але надій, що заберуть, чесно кажучи, вже не було… Однак почалися фінальні ігри Вищої ліги чемпіонату України U-14, і на ці матчі мене, несподівано, запросили у “Шахтар”, а після фіналів забрали до академії.
– Чи був шанс зіграти за першу команду “Шахтаря”?
– Реального – ні. Але два-три рази Луческу нас, 2-3 футболістів, викликав з дубля. Ми приїжджали, тренувалися з основним складом. Ми були на зборах у Туреччині. Туди ж приїхала і основна команда. Луческу зателефонував нашому тренеру, попросив привезти трьох кращих за потрібними позиціями. Я, як центральний нападаючий, поїхав і відіграв тайм у товариському матчі. Але в офіційних матчах шансу не було.
– У 2014 році, коли починалася окупація Донецька, Ви були там. Наскільки було небезпечно і яка була обстановка в місті?
– Як я пам’ятаю: пройшов “референдум” і через деякий час у центр міста, до ОДА, як нам сказали, почали звозити зброю, ось так воно і пішло. Навіть просто йдучи по місту відчував себе некомфортно. Ходили люди з автоматами. Було таке: якщо хтось йшов в екіпіровці збірної України, або у них була жовто-блакитна стрічка, йому говорили: “Знімай, або ми тебе в підвал відведемо”. Одного разу ми були на базі, і нам сказали збирати речі. Але, в принципі, на той час ми цього вже чекали.
Дивлюся направо, а там Погба!
– Згадайте свій дебют в Прем’єр-Лізі…
– Дебютував я граючи за “Зорю”, за що я дуже вдячний Юрію Вернидубу. Це було півтора роки тому, ми переграли “Волинь” 5-1. Я вийшов буквально на 20 хвилин. Хвилювання було, дуже цього чекав. Було приємно.
– У Вашій кар’єрі є ще матч у Лізі Європи минулого сезону проти “Манчестер Юнайтед”. Як це – грати проти одного з найкращих захистів у світі?
– Готувався до цієї гри в першу чергу психологічно. За день до гри нам кажуть: продано 35 тисяч квитків, тобто стадіон повний. А зараз такий час в Україні – тільки “Динамо” та “Шахтар” можуть зібрати такі стадіони… Хвилювання з’явилося вже після цієї новини. Я стояв у підтрибунному приміщенні, потрібно виходити на матч, повертаю голову вправо: там стоять всі “зірки” МЮ, й вони ще й двометрові – більше за мене в два рази: Ібрагімович, Погба, Руні!.. Були такі імена… Хотів про це не думати, але все-одно не виходило. Було дуже сильне хвилювання. Перші 10 хвилин я навіть не розумів що відбувається…
– Напевно, кожен хлопчик мріє грати в нападі. А Ви – нападник. Завжди грали на цій позиції?
– У нападі грав з самого дитинства. Мені, в принципі, інші позиції не дуже знайомі. Можу зіграти зліва і справа в нападі, але опорного або захисника – ні. Навіть не знаю як правильно переміщатися на цих позиціях.
– Що головне для нападаючого і, як Ви вважаєте, які Ваші головні якості, як форварда?
– Забивати голи, звичайно. А що стосується якостей – мене багато разів запитували: чи можеш ти дати собі оцінку? Але я не вмію цього, на жаль. Я не можу себе оцінювати і не можу сказати який я.
Грати в “Десні” – мрія
– Чому після “Зорі” вирішили перейти у “Десну”?
– Я б не назвав рішення спонтанним. Я – чернігівець, завжди мріяв грати за “Десну” і зараз хочу допомогти їй вийти до Прем’єр-Ліги. Це ще дитяче: у 8-9 років я подавав на стадіоні імені Гагаріна м’ячі і мріяв вийти, зіграти на цьому полі. У переході зіграли свою роль багато факторів. І Олександр Дмитрович Рябоконь мене запрошував…
– Наскільки приємно було повернутися до рідного міста?
– Дуже приємно. Тим більше влітку, коли приходило багато людей, а мені вдалося забити гол… Зараз дивишся Прем’єр-Лігу: 200-300 чоловік приходить на матч, ну тисяча, а тут ходило 3,5 – 4 тисячі осіб. Дуже приємно. Біжиш у атаку, люди кричать, ці емоції чутно, і тобі хочеться бігти: наче трибуни несуть тебе вперед.
– Багато хто вважає, що у “Десні” мають грати більше власних вихованців. Ви багато грали у інших містах, в якості, скажімо так, “легіонера”, приїжджого. Тепер граєте у рідному місті. Як вважаєте, чи дійсно у командах мають грати місцеві, або ця позиція дещо застаріла?
– Я думаю, все залежить від структури клубу і того, чого клуб хоче досягти. Якщо були б виконавці чернігівські, які виводили б команду до Прем’єр-Ліги, я думаю, вони б грали тут. Багато що залежить від тренера і президента. Тому тут 50 на 50.
– Ви багато грали за юнацькі та молодіжну збірні України. Який матч, саме за збірну, найбільш пам’ятний?
– У відборі ми грали з французами (13 жовтня 2015 року Україна у Страсбурзі програла Франції 0-2, – прим.). Там прийшло 25-30 тисяч чоловік. У Франції була неймовірна підтримка. Ми вийшли: з нас багато хто у дублі максимум грали, а тут така підтримка… Тим більше за Францію грали Імена: наприклад, Адріан Рабйо, який зараз грає у ПСЖ. Напевно, цей матч найбільш пам’ятний.
– Перша ліга пішла на осінньо-зимову паузу. Як Ви вважаєте, дивлячись зараз у таблицю, “Десна” може потрапити у Прем’єр-Лігу за підсумками цього сезону?
– Так звичайно. Шанси є. Залишається чимало ігор. Я впевнений, усі будуть втрачати очки. Нам потрібно виходити і набирати максимум очок у кожній грі. Я думаю, що ми опинимося у трійці.
