Богдан Кобець: «Чернігів це моє друге рідне місто»
Ми продовжуємо серію інтерв’ю з ветеранами нашого клубу. І сьогодні наш герой один з улюбленців чернігівських вболівальників Богдан Кобець. Про перепетії своєї футбольної кар’єри, про успіхи і біди Десни, а також про життя після футболу нам розповів Богдан Кобець.
– Чому саме футбол, і хто ваш перший тренер?
– Любов до футболу була ще з дитинства. Деякий час я відвідував карате, займався боротьбою, але зрозумів, що це зовсім не те, про що я мрію. Згодом я перейшов у футбольну школу «Дніпро 75», де мені дуже сподобалось. Тоді моїм першим тренером став Анатолій Бурханов.
– В 2007 році ви перейшли в ФК «Десна», разом з усім “кістяком” хмельницького “Поділля” – Кучеренком, Панчуком, Никитенком, Боровковим, Піддубним. Що значив для вас цей перехід?
– Перш за все перейшов через тренера Кучеренка, з яким вже працював раніше. Також добре знав футболістів, знав що зібралися хороші гравці, з якими захотілося під керівництвом такого тренера попрацювати та підняти команду на вищий рівень.
– Ви прийшли в «Десну» трохи раніше, ніж у футбольного клубу змінився власник (президентом став Олексій Савченко). Чи встигли ви відчути різницю між командою з важким фінансовим становищем і однією з найсильніших (за бюджетом) команд першої ліги?
– Різниця була значною. Після приходу Савченко, упродовж двох тижнів, нам виплатили всі заборгованості, підняли контрактні умови (заробітні плати, преміальні стали більше). Він влаштовув велику кількість футбольних заходів по всьому Чернігову, місто було обклеєне афішами ФК «Десна». Я вважаю, що ця людина підняла чернігівську «Десну».
– Які у вас найяскравіші спогади, пов’язані з ФК “Десна”?
– У цьому клубі я провів 5 років, Чернігів це моє друге рідне місто. Я там жив і коли клуб був фінансово забезпечений, і коли він ледве існував, що не було чого навіть їсти. Таким чином, спогадів дуже багато, як хороших, так і не дуже приємних.
З хороших моментів більш за все запам ятався матч з ФК «Львів», який вийшов у вищу лігу і був на той момент достатньо сильним клубом. Тоді я і Старенький (Сергій в нинішньому сезоні також захищає кольори Десни, – прим.) забили голи і наша команда перемогла з рахунком 2:0. Пам’ятаю передостанній матч у турі з ФК Сталь «Алчевськ» у 2009 році, коли наша команда не поїхала на гру, через те, що нічого не платили, клуб був нікому не потрібен. Потім була остання гра з «Кримтеплицею», на яку якщо б ми не вийшли, клуб відправили б у Другу лігу або взагалі лишили статусу професійного клубу. Керівництву тоді довелося з нами трохи розраховуватися, щоб ми вийшли на поле. Матч тоді завершився з рахунком 1:1, але ФК «Десна» все одно зняли з першої ліги через слабке фінансування і клуб опустився в Другу лігу. І дуже добре, що в 2010 році прийшов інвестор, який фактично врятував клуб, і тепер досягнув дуже високих цілей – Десна грає в УПЛ.
– Матчі Десни у 2007-2009 роках збирали по 10-12 тисяч вболівальників на трибунах стадіону, причому не на топ-матчах. Чого зараз, на вашу думку, не вистачає нашому футболу, щоб повернути підтримку у такій кількості на трибуни?
– Можливо, коли добудують стадіон, буде приходити більше людей. Можливо справа в маркетингу. Але мені здається, що зараз просто людям не до футболу. В умовах кризи футбол відійшов у людей на другий план.
– Після втрати Десною професійного статусу, ви недовго грали за ФК «Львів» і харківський «Геліос», а в 2011 році знову опинилися в «Десні». Як з’явився варіант повернення в Десну, і чи довго думали погоджуватися чи ні на пониження в класі, адже команда тоді виступала у другій лізі?
– У мене було багато пропозицій з клубів Першої ліги, але я без сумніву вибрав Десну, в якій на той момент були непогані умови, знайоме для мене місто, і футболісти, з якими я вже грав раніше. Тому я із задоволенням повернувся в улюблений клуб.
– Як склалася ваша кар’єра після Десни?
– Моя футбольна кар’єра після Десни завершилася. Я сам забрав документи, розірвав контракт і вирішив закінчити з футболом. На це були особисті обставини. Хоча часто шкодую, що закінчив з футболом.
– Що можете сказати про пропозицію зіграти в Канаді?
– Футбол як наркотик. Коли стільки років присвятив улюбленій справі- без цього вже не можеш. Після Десни я втратив фізичну форму, але всеодно хотів грати. Згодом мені надійшла пропозиція пограти в Канаді, але в посольстві виникли проблеми, мені не відкрили візу і я не поїхав. Тоді я зрозумів, що моя футбольна кар єра завершена.
– Чим займаєтеся зараз в Україні? Як змінилося життя без футболу?
– Поставивши хрест на футбольній кар’єрі, я почав шукати себе. Працював і в нерухомості, і в торгівлі. Але знайти щось краще і рідніше ніж футбол – я досі не знайшов.
– Чи стежите Ви за матчами “Десни” в УПЛ?
– Звичайно. Я дивлюся майже усі ігри і дуже радий що ФК «Десна» грає у вищій лізі і показує цікавий футбол.
– Як оцінюєте ігри нашої команди в УПЛ та яким бачите майбутнє Десни?
– Я вважаю що вони гідно грають на рівні УПЛ. Мені подобається Олександр Рябоконь як тренер і подобається футбол, який він практикує. Я вірю в футбольний клуб «Десна» і сподіваюся що в найближчому майбутньому вони вийдуть в Лігу Європи і будуть займати призові місця.
– За час проведений в Десні ви зіграли за команду 133 матчі і забили 10 голів. Для чернігівських фанатів ви стали справжнім кумиром, що б хотіли побажати нашим уболівальникам?
– Бажаю щоб уболівальники підтримували свою команду, відвідували матчі та вірили в неї. Тому що для кожного футболіста дуже важливо, коли він відчуває віру і підтримку з трибун. Вболівальники – це 12 гравець в команді.
